Історія 14. "Дегустація відчаю: Коли елітне вино виявляється отрутою для репутації (а може й не тільки)"

"Іноді навіть найкраще вино може мати неприємний осад. Особливо якщо цей осад — результат недбалості постачальника (або чиєїсь підлості)."

Ми отримали велику партію "ексклюзивного" італійського вина. Мартіні "Вінтаж 1985" – легендарний напій, який мав підняти нашу репутацію серед поціновувачів і принести чималий прибуток. Звісно, ціна була відповідною, але якість, за словами постачальника, мала бути бездоганною. Проте, перша ж "дегустація" серед моїх довірених осіб викликала більше запитань, ніж захоплення.

Дон першим спробував келих. Його обличчя за мить змінилося від очікування насолоди до виразу глибокого страждання. Він відставив келих і закашлявся.

"Пані... це... це що?" – прохрипів він. – "Смак... як ніби вино переночувало в старому чоботі, який потім помили бензином."

Вінні, завжди охочий до "нових вражень", зробив ковток і скривився так, ніби щойно з'їв лимон разом зі шкіркою.

"Бос, мені здається, це вино намагається мене вбити. У нього якийсь дивний металевий присмак."

Луїджі, найбільш обережний з нас трьох, лише обережно понюхав напій і одразу ж відсахнувся.

"Пані, воно пахне... розчинником. Або чимось дуже схожим. Я б не ризикував це продавати. А тим більше – пити."

Я взяла келих і обережно зробила маленький ковток. Смак був жахливий. Це дійсно було схоже на хімікати. Про жодні фруктові нотки чи багатий букет не йшлося. Лише пекучий, неприємний присмак, який залишав відчуття тривоги.

"Зв'яжіться з постачальником," – наказала я Дону. – "Негайно. З'ясуйте, що це за отрута він нам прислав. І передайте йому, що якщо він думає, що може так легко зіпсувати нашу репутацію, то він дуже сильно помиляється."

Постачальник, синьйор Рікардо, спочатку запевняв, що сталася "прикра помилка", що це "непорозуміння" і що партія "абсолютно ідентична" тій, яку він постачав раніше. Але його голос звучав надто нервово, щоб йому повірити.

Я відправила Вінні та Луїджі на склад синьйора Рікардо під виглядом "зацікавлених покупців". Вони мали з'ясувати, що насправді відбувається з його "ексклюзивним" вином. Повернулися вони з новинами, які не тішили.

"Бос, здається, він замінив частину справжнього вина на дешеву підробку, розбавлену якоюсь гидотою," – повідомив Вінні. – "Ми знайшли порожні каністри з якоюсь технічною рідиною на його задньому дворі."

"А ще," – додав Луїджі, – "ми бачили, як двоє його "працівників" завантажували кілька ящиків на іншу машину. Здається, він планував швидко позбутися цієї партії, продавши її якимось дрібним торговцям."

Я зрозуміла. Рікардо вирішив провернути брудну аферу, сподіваючись на швидкий прибуток і нашу довірливість. Він недооцінив мою "службу контролю якості".

Я подзвонила Рікардо. Мій голос був спокійним, але холодним. "Синьйор Рікардо, мені стало відомо про деякі... особливості вашого "вінтажного" вина. І про ваші плани щодо його розповсюдження."

На тому кінці запанувала тиша. Потім Рікардо спробував виправдатися, щось про "складні часи" та "необхідність оптимізації витрат".

"Синьйор Рікардо," – перебила я його. – "Ви оптимізували свої витрати за мій рахунок. І тепер ви маєте оптимізувати своє майбутнє. У вас є 24 години, щоб повернути мені гроші за всю партію і зробити ще одну поставку – справжнього вина, без будь-яких "сюрпризів". Якщо ви цього не зробите... ну, тоді вам доведеться дегустувати вже зовсім інші напої. Значно менш вишукані."

Наступного дня Рікардо повернув гроші і доставив партію справжнього вина. Він навіть надіслав додатково кілька ящиків "на знак вибачення". Дегустація пройшла успішно. Іноді, щоб переконатися в якості продукції, потрібно не лише її спробувати, а й провести невелике "розслідування". Адже у нашому бізнесі довіра – це цінний товар, і той, хто намагається її підробити, ризикує отримати дуже неприємний "осад".