Запасний чоловік

РОЗДІЛ 18 ІРИНА "Тераса на двох"

 

— Мамо, тату, привіт! — вітається Андрій награним веселим тоном. Цей тон у загальній напрузі недоречний.

— Доброго вечора! Я Інна, наречена вашого сина, — пирскає сестра, витріщаючись на розкішне кольє на шиї майбутньої свекрухи. — А це моя сестра Ірина, її дочка Марина, і наша мама Лариса Василівна, — продовжує на видиху.

Анастасія Вікторівна нарешті кліпає, переводить ошелешений погляд із сестри, яка стоїть попереду, на мене, потім зупиняється на Маринці. Доня ніяковіє, ховається за край моєї сукні.

— Андрію, ти не попереджав, що їх…

— А хай йому грець! — зривається на ноги Богдан Сергійович. — Їх що, двоє? Одразу двох привів?  А ця позаду  з причепом!

Грубий чоловічий голос ехом відскакує від мармурових стін, принижуючи та ображаючи нас.  На жаль, великі гроші не роблять великою людиною. Назвати маленьку дитину — причепом,  це так низько!  Шведові  безтактовні від батька  до  сина, особливо старшого сина.

Андрій  не приховує хитрої переможної усмішки.  Він досягає свого — батьки в культурному ступорі.

— Ірина та Інна  мої близнючки, — м’яко втручається мама, намагаючись  не глянути з докором на майбутнього зятя. Його вчинок аморальний, і за це мені хочеться його прибити.  Зате сестрі чхати на незручність становища.

— Так, у вашої невістки є  сестра-близнючка.  Нас постійно плутають. Але  з часом ви навчитеся розрізняти, бо ми — абсолютно різні, — хихотить вона.

Анастасія Вікторівна підозріло коситься з неї на мене. Занадто шумна і весела Інна протилежність дівчині, з якою  вчора  їх знайомив син.  Жінка прикладає долоню до великого кулона, ніби шукає підказки.

— Ларисо Василівно, дівчата, сідайте.  Як говориться, в ногах правди немає.  — пропонує Андрій  та першим падає на білий диван, закидає ногу на ногу. — А де наш дорогий Ігор?  Якось  негарно з його боку: запросити і не прийти.

—  У ресторані виникли нагальні справи, — буркає  Богдан  Сергійович.

— Справи,  справи, справи…  А коли жити, якщо постійно займатися справами?

— Коханьчику, ти такий молодець, що  все встигаєш, — хвалить його Інна.

Оте «коханьчику» добиває Богдана Сергійовича, і він, закотивши очі, відвертається до вікна.

Мама Андрія  прочищає горло і зав’язує з моєю мамою  розмову про все і про нічого одночасно. Лише ми з Маринкою  сидимо на краєчку дивана, взявшись  за руки. Час повзе монотонно довго.  

— Ма, я хочу в туалет, — шепоче доня. — Дуже хочу.  Може, підемо пошукаємо?

— Секунду,  зараз  запитаю, — підморгую.

Не знаю, чи справді дитині закортіло чи  просто вона втомилася чекати з моря погоди, але це чудова нагода  хоч на трохи втекти з  тераріуму.

— Анастасіє Вікторівно, перепрошую, а не скажете,  де вбиральня?

Жінка робить глибокий вдих, нагороджує крижаним поглядом, наче я — надокучлива муха.

— Виходите з передпокою у коридор направо, потім звертаєте у коридор наліво і шукаєте останні двері праворуч.

— Сподіваюся, не заблукаємо.

І знову колючі очі застигають на  Маринці. Пропускаю дитину вперед, прикриваючи її собою. Ставлення жінки до моєї малявки  дратує? Якщо Ігор та  Андрій добре сприймають Маринку, то вона,  навпаки, не приховує агресії.

— Мамо, в дядька Ігоря такий великий будинок!  Він сам живе? — цікавиться мала, коли виходимо у перший коридор, до речі, нескінченно довгий.  

— Не знаю.

Я взагалі про нього нічого  не знаю.

—  Він хороший!

Сумно усміхаюся.  Діти бачать в дорослих тільки хороше, а дитина позбавлена  любові батька — поготів  шукає підтримки.

— Можливо, — відповідаю  їй, міцніше стискаючи долоньку. — Я ще не встигла розібратися.

— Він поділився великим секретом,  — продовжує доня, перебираючи ніжками по пухнастому світло-молочному килимі.  — Мені так кортить його розказати, але я обіцяла мовчати до слушного моменту.

За конфліктом із сестрою  та несподіваною заявкою Андрія про візит за місто, я геть забулася про таємницю Маринки та Ігоря. Сам факт того, що в моєї дочки  є від мене секрет із малознайомим чужим дядьком лякає. Яке  Шведову діло до моєї крихітки?

 Зупиняюся  та присідаю біля малої навпочіпки, аби наші очі були на рівні.

— Донечко, послухай мене, будь ласка, уважно. У твоєму житті буде багато-багато людей, вони приходитимуть і зникатимуть, поруч втримаються лише одиниці. Проте найближчою залишатимуся  завжди я, бо ти моя рідна, улюблена зірочка, моя  кровиночка. І  між нами не повинно  бути секретів.  Я хочу знати все, що з тобою відбувається. Насамперед, це мій обов’язок як матері. Скажи, про який секрет протягом  дня ти постійно говориш? Обіцяю,  дядько Ігор не дізнається, що ти розкрила його таємницю.

Вичікувально дивлюся в  ясні великі очі своєї красуні, яка вагається, кусає губку,  у маленькій голові зважує всі «за» і «проти».  Вперта як  батько, на  її рішення мовчати складно вплинути.  Нарешті доня кривиться,  ладна розплакатися.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше