Запасний чоловік

РОЗДІЛ 17 ІРИНА "У замку"

Спершу виймаю Маринину. Ніжна  кремова  тканина приємно пестить шкіру пальців.    Платячко пишне, з рукавами-ліхтариками та великим бантиком. Прикидаю, що в нас є чудові туфельки  під нього.  

—  Яка краса, — захоплюється мама. — Мариночко, поміряємо?

А її просити двічі не треба. Одним махом вона стягує домашній  одяг і одразу  заплигує в обновку.  Розмір якраз підходить,  наче  спеціально пошили.  Мала крутиться, поправляє пишну  спідничку, в захваті  кусає губки. Моя красуня!  Максим справді  дивує.

— Ну, тепер свою показуй,  — штовхає Інна.

Дістаю довгу сукню -міді стриманого  елегантного крою. У ній теж  рукава  ліхтарики, тільки в рази пишніші. А замість банта   дизайнер прикрасив її широким   фактурним поясом, який зав’язується збоку та надає талії  виразності.

—  Слухай, дай поміряти, — кидається сестра як  ворона на  блискітку. Та мама її враз осікає. У її мріях  я  вже повертаюся  до Максима.

— Я не хочу брати від нього подарунки.

— Дурна!  Сприймай це за дяку,  що сама виховуєш вашу  дитину.  До речі, подарунок прийшов якраз вчасно.  Будемо обоє   блищати  у Шведових, — підморгує сестра. — Я сьогодні теж скромно  вдягнуся.  Андрій розповідав,  що його брат терпіти не може легковажних  жінок. Він взагалі не пробачає людям помилок.  Хоч би не дізнався про нашу авантюру. Пізно, сестричко, хвилюєшся.  Ігоря навколо  пальця не обвести.

— Скажіть, що Маринка захворіла і нас не буде.

— Припини, — звертається мама. — Рано чи пізно нам доведеться познайомитися зі  Шведовими.  Так, всім збиратися, — сплескує в  долоні.

Мені  хочеться тікати світ за очі. Ще раз побачити Ігоря — це наче  шугонути  зі скали вниз головою.

 Інна  виходить одягатися, а мама тихо шепоче.

— Тема Шведова-старшого не закрита. Потім  все розкажеш. Я повинна знати, що відбувається в моїй сім’ї.

Ох, мамо, краще тобі не знати.

З тривожним передчуттям одягаю нову сукню. Гарна.

Та шкода, що це  подарунок колишнього чоловіка.

Андрій, як обіцяв, рівно о сьомій вечора, забирає всіх дівчат Олійників. Чи я хвилююся? Та  в мене губи скусані до крові, долоні подерті нігтями, погляд як в заляканого звіра. До  заміського будинку Ігоря   прибуваю накручена до крайньої межі. Складається враження, ніби знову заходжу в комору із собакою. Тільки цього разу  свідомо.

Маринка в передчутті зустрічі радісно вовтузиться на місці.  

Раз за разом ловлю на собі  стривожені погляди мами. Ні  історія зі  Шведовим, ні мій пригнічений настрій їй не подобаються. Проте заради комфорту  Інни вона мовчить та тримає думки при собі. Зате сестра  щаслива.  Дорогою вона усміхається,  жартує, жваво розмовляє з Андрієм.  Майже увесь час  закохані тримаються за руки. Можливо,  хлопець справді  має серйозні наміри?  Хочеться вірити, що його пропозиція руки та серця не обернеться зруйнованими  мріями.

Якщо бути відвертою, Андрій інколи дивує.  Його вчинки стосовно рідних не мають адекватного пояснення. Як можна не сказати про сестер-близнючок?  Залишається сподіватися, що перед нашим візитом  Ігор попередив батьків про дві копії, адже він з тих, хто звик не обманювати.

Майбутній родич привозить нас у затишний приватний сектор на окраїні  міста.  Раніше тут  знаходився пустир, і я зі здивуванням роздивляюся  сотні вогнів новесеньких розкішних садиб.  Ігор  добре влаштований, будинок  в нього ого-го!

Спершу перед машиною відкриваються величезні автоматичні ворота,  потім за кам’яним парканом-муром перед зором відкривається просторе подвір’я, підсвічене нічним ліхтарями.  У центрі  розміщено  фонтан у вигляді цілої композиції з фігур русалки та моряка, якого вона обіймає однією рукою за шию, а другою тримає глечик. Вже холодно і фонтан вимкнений. Однак  відсутність води не псує загального враження про майстерність скульптора.

 Далі розміщений будинок, якого, власне,  незручно назвати просто будинком.

Перед нами  величний замок короля.

— Вау, — не приховує захвату Інна. —  Наш  багатоквартирний будинок менший  за цю хату.

—  Ігор любить розкіш, — відмахується Андрій, не приховуючи  заздрощів та виставляючи на показ свою  темну сторону. — І не кажи при ньому хата. Це будинок.

Останнє слово він буквально випльовує.   

 «Замок крижаного дракона», — виринає думка. Зітхнувши та зібравши залишки сміливості в кулак, виходжу із теплого і затишного салону під пронизливий осінній вітер. Навіть  погода відчуває моє хвилювання, плаче дощем  в унісон з моєю душею. Я чудово розумію, що роблю величезну помилку, прийнявши запрошення  Ігоря.  А ще припускаюся похибки,  одягнувши подарунок колишнього чоловіка. Треба було відіслати коробку назад,  хай  би коханка носила. Та з іншої сторони  Маринка неймовірно рада подарунку татуся,  і розбивати її щастя —  боляче. Мала радісно приміряла нове платячко, і  змусила мене прийти в обнові, щоб бути в однаковому тренді.  Хитрюга… а мені так дискомфортно.

Поправивши доні бантик, міцно стискаю її крихітну долоньку.  Хвилина — і я знову побачу арктичну синяву очей Шведова. Тільки б витримати. Тільки б не виказати емоційної бурі всередині.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше