Запасний чоловік

РОЗДІЛ 16 ІРИНА "Сюрприз"

Нагодувавши  дитину та випивши біля неї чаю з бутербродом, вкладаю спати. Стрес  пережитої першої половини  дня дає своє. Я засинаю, обійнявши крихітку.

 У сні я тікаю. Тікаю від  високого чоловіка, який раз за разом наказує  зупинитися і вислухати.

 Нутрощі вивертає від огидного голосу.  Я ненавиджу його кожною клітинкою розбитого, розтоптаного серця. Максим простягає руку, мить — вхопить за зап’ястя і кине в обійми.  Страх знову стати дружиною зрадника жене вперед, у темний  ліс, у невідомість.

Прокидаюся я від  тихого голосу мами.

— Ірино, не кричи.

— Мамо, — зриваюся на лікті, з жахом озираючись. Маринка дивиться на мене переляканими очима,  у рученятах стискає  мобільний телефон. Поки я спала, доня часу не гаяла і добряче всадила  мультиками  гаджет.

—  Заспокойся, тобі наснився кошмар.

— Я дуже злякалася, — розгладжую долонями обличчя.

— Все скінчилося, видихни і збирайся. Через годину за нами приїде Андрій. Твоя сестра  вже фарбується.

— Добре я спала, — зиркаю на вікно, за яким згущуються сутінки. Потім прикладаю до чола Маринки долоню. На щастя, температури немає.

— Не затримуйся, — підганяє мама. —  Ігор, брат  Андрія,  живе на іншому  кінці міста, доведеться  їхати довго.

— Дядько Ігор запросив нас в гості? Ура! Я знову його побачу! — радісно підривається доня, а в мами очі округлюються до блюдечок в очікуванні пояснень.

 Ловлю малу і міцно-міцно пригортаю до себе.

— Дядьків Ігорів на світі багато. Не факт, що це наш. Тому будь розумничкою  і поводься, як належить дорослій вихованій дівчинці.

— Іро, що відбувається? — насторожується мати, так просто в брехню не повірить.  Але брехати я не хочу. Набравши  повні легені повітря випалюю на видиху:

— Я сьогодні випадково познайомилася з Ігорем Шведовим.

— Як? У місті, де проживає  майже мільйон людей, ти  ненароком перетнулася з братом Андрія?

Мама опускається на край ліжка, перегороджуючи шляхи відступу. Мене зблизька сканують великі сірі очі, яскравий блиск яких навіть роки самотності не змогли стерти.

—  Так, — підтверджую її найприкріші здогади. — Тепер він знає, що Олійників двоє — Ірина та Інна. А ще  знає про Маринку і Максима.

— Господи милосердний, — мама прикладає пальці  до рота.  — А про вчорашню підміну йому відомо?

 Дивлюся на її  перелякане обличчя і не знаходжу у собі сили сказати правду.  На кону стоїть щастя її дочки.

— Сподіваюся, що  не здогадався.

— Сподіваєшся? Через годину нам бути в його будинку, а ти сподіваєшся?  Іро, ти доросла  жінка, а поводишся як дитина.

— Мамо! — голос зривається на крик.  Я  не дозволяю собі  подібного тону  з матір’ю, але її звинувачення  болючі. — У всій цій неприємній ситуації з вчорашньою підміною жертва — я.  А хто поводиться, як  вередливий підліток, то це моя молодша сестра, якій у всьому потакаєш.  Через ваші  аморальні ідеї я потрапила у дуже незручне становище. Уявляєш, як  мені зараз поїхати додому до Ігоря та вдавати перед його батьками, що вчора їх ніхто не обманював? Я почуваюся шахрайкою.

— Заради рідних можна потерпіти.

— Я заради мене  Інна може потерпіти?  Ми з Маринкою нікуди не їдемо, — категорично схрещую  руки на грудях, відвертаючись до вікна. — Ніхто не змусить мене і  кроку ступити за межі  квартири.

— Іро,  не будь  егоїсткою.

Конфлікт з  його небезпечними шаленими обертами перебиває дзвінок у двері.

Мама  на мить гається, але цього часу  мені вистачає, аби зіскочити на ноги.

— Це до мене, — лунає  з коридору голос Інна. — Нарешті доставили посилку. Що за сервіс? Одні незручності. Так, я Олійник. Де  розписатися? Якась коробка велика.

— Перепрошую, але посилка вручається за наявності паспорта, —  відповідає кур’єр.

—  Нові правила? Раніше такого не було.

— Вимога замовника.

—  Що не день, то добрий  день, — бурчить моя копія та нишпорить  в сумці. — Ось тримайте.  Інна Олійник.

— Посилка на ім’я Ірина  Олійник. Віддаємо  тільки  їй в руки. 

— Ірина — моя сестра. Зачекайте, зараз гукну.  

У два кроки  Інна опиняється на порозі та жестом просить вийти. А в мене ноги приростають до підлоги, бо по-перше, я нічого не замовляла, по-друге, останнім часом не люблю сюрпризи.

— Мабуть, Максим щось передав  Маринці, — розмірковую вголос.

— Ура, тато надіслав іграшки.

Доня вихором злітає з ліжка та, ковзнувши повз мене і  сестру, вибігає у коридор. Поки я розписуюся, мала  нетерпляче тупцює поруч.  

— А хто відправник? — цікавлюся в кур’єра.

—  Не назвався.

— Ви берете передачу  і не  перевіряєте документи?

—  У компанії є така послуга, коли  замовник  не називається.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше