— Що ти собі дозволяєш в моєму домі? Прийшла на все готове і керуєш?
— Я маю таке ж право на квартиру, як і ти! — випалюю у вічі. — І моя дитина не байстрюк. У неї є мати та батько.
— Де той батько? Знайшов адекватну дівчину і вигнав тебе як шолудиве котеня.
— Замовкни!
— Ти… Ти навіть чоловіка втримати за, — робить красномовний жест рукою, — не змогла. Зануда! Все життя проведеш в гордій самотності!
— Ну, я хоча б заміжня була, а не… Не давала всім спробувати.
Господи милосердний, стрес останніх місяців вилазить назовні в адресу сестри гидкими болісними словами. Слід зупинитися, закрити рота і не поглиблювати конфлікт.
Проте…
Проте небесні чаші святого терпіння Ірини Олійник тріщать. Язик видає те, що роками ховалося в нетрях душі.
Інна ошелешено кліпає очима, повільно аналізуючи кожне моє слово. Нарешті до її білявої голови доходить зміст фраз.
— Хочеш сказати, що я повія? — шепоче одними губами.
Все, ситуація виходить з-під контролю.
— Я маю на увазі, що на свій вік ти безрозсудна, невідповідальна, недалекоглядна. Я не хочу, щоб Марина повторювала твої помилки. Тож навіть не заїкайся, що ви схожі. І не смій, чуєш, не смій, ображати дитину.
У відповідь Інна заходиться реготом — дзвінким, божевільним, незрозумілим.
— Зізнайся, що просто заздриш мені, — витирає сльози. — Я успішна, популярна, з роботою і багатим нареченим. Зовсім скоро носитиму прізвище Шведова, житиму в розкішному будинку, матиму прислугу і любов рідних свого коханого. Ти навіть не уявляєш, як я сподобалася його батькам! Мене запросили на сімейну вечерю.
Наївна дурепа!
Перед очима постає обличчя генерального директора «Арго». Навряд, крутий бізнесмен у захваті від перспективи породичатися з Олійниками. Набираю повні легені повітря, щоб розкрити правду про сьогоднішню співбесіду, як у двері дзвонять, зупиняючи сварку сестер, які мали б горою стояти одна за одну.
Нагородивши мене вбивчим поглядом, Інна замотується у плед і йде відкривати двері.
— Може, краще я? Не йди гола, — гукаю вслід.
— Це кур’єр привіз посилку. Без тебе справлюся. Ой, коханчику! Ти приїхав! Ой, а я не чекала.
Закатую очі. Ну звісно, вона розраховувала зустріти голяка лише працівника служби доставки. З коридору лунають найсолодші словечка, цьомчики і сопливі зітхання. Доводиться також вийти до Андрія. Пару застаю в обіймах і безсоромному поцілунку.
Прочищаю горло.
— О, Ірино, привіт, — вітається хлопець, з важким диханням відірвавшись від коханої.
— Привіт! — теж кидаю у відповідь. — Як справи?
Двері з ванної прочиняються, у проймі показується маленька голова Маринки, на яку гість одразу звертає увагу і розпливається в усмішці. Схоже, любов до дітей — спільна риса братів Шведових.
— Привіт, красуне. А ти чого не в садочку?
— Захворіла, — горнеться до мене мала. Я підхоплюю її на руки.
— Щось серйозне? — турбується він.
— Ларингіт, але лікар зробив укол та приписав жарознижувальне. До вечора стане легше.
— Чудово! Тоді о сьомій я заїду за вами.
— Не зрозуміла, — зиркає спідлоба Інна. — На сімейну вечерю запросили тільки нас, а не … — завбачливо ковтає образу.
— Плани змінилися. Оскільки вчора ми не встигли нормально поговорити через значну кількість гостей, сьогодні Ігор запропонував познайомитися сім’ями у суто родинному колі. Всіх запрошено на вечерю в його заміський будинок.
— Всіх? — перелякано запитую, сподіваючись, що почулося.
— Всіх, — киває Андрій. У його гострих очах спалахує наказ мовчати про вчорашні ганебні події в ресторані. — О сьомій будьте готовими ви, мама і маленька принцеса.
— Маринка хвора, тому навряд ми зможемо піти. Можливо, іншим разом.
— Та припини! — відмахується Інна. — Негарно відмовлятися від запрошення, тим паче, коли збирається вся родина. Коханчику, не хвилюйся. Я все організую, всіх зберу. Передай братові, що ми з радістю приїдемо до нього в гості.
Маринка заворожено слідкує за розмовою, і поки не бовкнула зайвого, відношу дитину на кухню їсти.
Руки тремтять, посуд дзеленчить, черпак взагалі гепається на кахель. Господи, щось занадто багато в моєму житті Ігоря Шведова. Лише півгодини тому попрощалися, а вже ми запрошені до нього додому.
До нього додому! Ущипніть мене хтось!
Жіноча інтуїція підказує: недаремно Ігор затіяв звану вечерю. У нього точно є план, який тісно пов'язаний з промахами молодшого брата. У чужій грі дуже не хочеться грати роль розмінної монети, якою планують здобути перемогу.
Само собою напрошується логічне запитання про те, чи знають Богдан Сергійович та Анастасія Вікторівна про близнючок. Повертаюся в коридор, де Андрій без сорому лапає за груди мою сестру і вимогливо шепоче їхати з комунального вулика.
Відредаговано: 22.11.2026