Запасний чоловік

РОЗДІЛ 13 ІРИНА "Безпека"

—  Іро, не переймайся. Ми обоє дорослі, справимося.

 На знак згоди  Маринка енергійно киває голівкою.

 Нічого не залишається, як вийти  з оглядової. Та поки чергова медсестра розпитує та записує анкетні дані майбутній родич знову перед очима.

— Ми вже справилися,  — бадьоро ставить перед фактом  Ігор, виходячи з оглядової  із насупленою Маринкою на руках. Мала не плаче, тримається з останніх сил. Тоненькі пальчики міцно  обхоплюють комір  темно-сірого піджака,  у прорізі якого  визирає білосніжна сорочка.  І білий, і блакитний, і синій, і сірий пасують Шведову.  А ще він був  би хорошим батьком. Принаймні із  Маринкою від відкритий. Проводжу  паралель між ним і колишім. Макс не знаходив часу на донечку, не водив її в садочок, не піклувався, коли хворіла. Перше місце відводилося роботі, друге — коханці. 

— Ви молодці, — ніжно усміхаюся своїй маленькій квіточці.

—  На завтра запишіться  до педіатра. На жаль, ларингіт в дітей ускладняється бронхіт, — зауважує лікар. — Ось  список  ліків, головне — багато пити.

Маринці  працівниця лікарні не подобається, тому відвертається і ховає носик в плечі Шведова, який, до речі,  щиро дякує тій  за допомогу.

Попрощавшись, виходимо в прохолодну осінню мжичку. За кілька останніх годин важкі дощові хмари  надійно закутали небо сизим покривалом, ховаючи  скупі сонячні промені, які зранку хоч трохи радували  місто. Дрібні краплини неприємно покривають вологою волосся та одяг. Надворі вирішую казати  Ігорю «до побачення». Щось занадто багато його є.

— Дякую, далі ми самі.

Зиркаю чоловікові прямо у вічі і ловлюсь на  думці, що цікава його реакція. Що скаже? Відпустить?  Запропонує  підвезти додому?

Мовчить, не розриває зорового контакту. У синіх очах світиться рішення, яке мені не подобається.

—  Навряд в обід  є вільна машина таксі, а дитині бути  на вулиці під дощем не рекомендовано. У неї навіть жар не спав, — з докором відповідає Шведов, ніби я найгірша у світі мати, яка не дбає про свою донечку. — Я підкину, куди скажеш.

— Я не хочу надокучати чи відволікати від важливих справ.

Шведов  переводить погляд на принишклу Маринку,  підморгує їй.

—  Справи  почекають, все одно без мене не зробляться. А нам треба купити кіндер.

Трясця!  Виявляється, Ігор — стратег.

Стратег вмовив дитину за солодощі погодитися на укол.  

— Виберемо найбільший для найсміливішої дівчинки, — хитро мружиться Шведов, і не чекаючи моєї згоди, сам садовить її  на заднє сидіння.

— Маринко,  ти сьогодні стала  зовсім дорослою. Може сама посидиш на сидінні? — цікавиться він.

— Добре,  тільки мама з нами.

— Звісно, куди ж ми без мами, — видихає він, прикріплюючи на тендітних плечиках  пасок  безпеки.  Потім  прочиняє перед мною  передні  пасажирські дверцята. — Прошу,  пані.

Нагороджую роздратованим поглядом. Нехай не думає, що король  ситуації.  Під стінами  будинку ми попрощаємось, і якщо все в наших рідних зростеться, перетинатимемося на великих родинних святах.

— Сміливіше, я не кусаюся.

Доводиться сісти на переднє сидіння.  Салон вартісного спорткара зовсім крихітний. Зі своїм величезним зростом Ігор займає  більшу частину. Тулюся до вікна, намагаючись не звертати уваги на підступну близькість. І так невчасно пригадую момент у потаємній кімнаті в ресторані, його дотики до мого волосся,  теплий подих на  шиї…

 Забуваю при дихання, як увечері.

— Про що задумалася,  мама Іра, — штурхає в бік ліктем  Ігор. — Куди їхати? Я ж не знаю, де живе наречена мого брата.  

—  Провулок  Парковий, номер будинку сімдесят.  І я не наречена  Ігоря, — обурююся. — Я  лише хотіла  допомогти сестрі. Сто разів пошкодувала про авантюру.

— О, авантюристки ви ще ті, — підсумовує. — Я таке тільки у фільмах бачив.

— Невже у великого і грізного боса є час на  кіно? — з недовірою озираюся в  його напрямку. — Якось не уявляю тебе і мильні опери.

Ігор  заходиться щирим, розкотистим сміхом. Повітря повниться позитивними теплими емоціями. Мабуть, вперше в його присутності.

— Ну, я не робот. Маю захоплення,  маленькі слабкості й трохи часу для  себе. Але маєш рацію, жіночі драми я не дивлюся.  А ось дитячі мультики люблю, — зиркає у дзеркало заднього вигляду. — Маринко, який твій улюблений мультик?

— Синій трактор, — авторитетно відповідає доня.

— Гарний вибір, — усміхається  Ігор. — Мама часто водить в кінотеатри?

Марина кліпає оченятами, а мені соромно зізнатися, що не  знайшла часу сходити з донею на якусь стрічку.  То робота, то  новий проєкт, то  треба зробити за Макса, бо він не встигає через часті зустрічі з партнерами, точніше партнеркою, яка без тіні  жалю знищила зразкову  сім’ю.

— Ма, що таке  кінотеатр?

— О, як запущено, — цмокає язиком  Ігор. — Сонце, кінотеатр — це величезне  приміщення, де є величезний  екран, на якому показують мультики. Впевнений, як тільки одужаєш, мама зводить тебе на найкрутішу мультик.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше