— Пів року, — промовляю скоромовкою.
— Три місяці, — одночасно говорить Андрій.
Трясця! У голові прокручуються спогади, але я не пам’ятаю, коли Інна хвалилася новим коханням. За своїми сімейними проблемами я не помічаю дрібниць.
— Ну, — розводжу руками, з надією намагаючись врятувати безнадійну ситуацію, — познайомилися ми шість місяців тому, а в стосунках — три. Наше кохання справжнє і щире…
— Це я вже чув, — різко обриває Богдан Сергійович, наче я не жива людина, а надокучлива муха. — Аби не вагітна. Сідайте за стіл, нічого гостям зривати очі. Але до всього цього, — киває в нашому напрямку, — повернемося після свята.
— Так, діти, сідайте, — знову усміхається Анастасія Вікторівна. Можливо, я також її дратую, однак хоч вигляду не подає.
На столі не вистачає одного прибору, бо на невістку ніхто не розраховував. Поки Андрій йде за офіціантом, Ігор знаходить мені стілець і ставить його між своїм та братовим.
— Прошу, — глузливо звертається, допомагаючи сісти. Мерзотник. Бісить до глибини душі.
— Ігорю, я перепрошую, що без подарунка, — кажу йому, коли чоловік опускається на своє місце і розпрямляє плечі в синьому у клітинку піджаку, що всього кілька хвилин тому прикривав мої голі сідниці.
— Невже так хочеться щось мені подарувати? — розвертається півобертом Ігор, заступаючи собою батьків та половину зали. Він знову так підступно близько, що в ніс забираються важкі парфуми.
— Просто сьогодні твій день народження і якось незручно.
— Потанцюєш зі мною?
— Що?
— Танець як подарунок.
— Але…
— Повір, Андрію байдуже.
— Справа не в тому.
— Ні, в тому. Андрій не здатний кохати.
— А ти, значить, взірець вірності і пристрасті? — обурливо запитую й одразу осікаюся, бовкнувши зайве. До чого тут пристрасть? Яке мені діло до того, який він коханець?
Сині очі навпроти зблискують лукавими вогниками, а на правильної форми губах виникає сліпуча усмішка. Зрозумів підтекст і одразу пішов в наступ. Так посміхаються чоловіки, які хочуть сподобатися. І це лякає.
— Я люблю гарний секс, але не з чужими нареченими.
— Я не це мала на увазі, — червонію.
— Розслабся, я теж колись одружуся.
От гад!
— Щось не видно твоєї судженої, — сичу.
— Бо я ще не знайшов її.
— Впевнена, з такими вимогами не скоро вдасться підшукати гідний варіант.
— Думаєш, у мене високі критерії?
— Не високі, а космічні.І мені щиро шкода бідолахи, яка погодиться…
Сусідній стілець з шумом відсувається, привертаючи нашу увагу на Андрія. Тема змінюється.
— Про що розмовляєте? — цікавиться він, сідаючи поруч.
— Запросив твою наречену на танець. Ти ж не проти?
— Звісно, ні, — стенає плечима майбутній родич, не підозрюючи, у яку пастку кидає мене. — Може, вип’ємо за здоров’я іменинника? — бере у руку пляшку спиртного та наповнює склянку, потім хлюпає в мою та Ігоря.
— Тобі на сьогодні вистачить, — лютує Богдан Сергійович. У його гнівному погляді всі блискавки світу і на мою голову, і на голову молодшого сина. — Мало того, що не виправдовуєш сподівань, то ще спиваєшся. Куди, Інно, дивишся? Хоча, впевнений, ти така сама.
— Богдане, припини, — штурхає його в бік Анастасія Вікторівна. – Не гарно так.
— А гарно притягнути казна-кого на день народження єдиного брата? — набирає обертів той і, перехилившись через Ігоря, звертається до мене: — Хто твої батьки?
— Мама — бухгалтер у відділ освіти, а свого батька я не знаю, — відповідаю чітко, без заминки.
Я не збираюся пасувати перед бізнесменом, який звик заробляти і дивитися на бідніших згори вниз. Жодний фінансовий статус не дозволяє поводитися як гімнюк. Я прекрасно розумію, що моя родина не рівня їм, і що вони ніколи не схваллять шлюб Андрія та Інни, якби сильно молоді люди не кохали одне одного. А в їхнє щире і справжнє кохання я вірю, бо бачу, наскільки яскраво палахкотять очі сестри при згадці про коханого.
— Без роду і без племені, — оголошує вердикт Богдан Сергійович, поставивши у дискусії жирну крапку. Але це він так думає. Мене несе від вилитого на голову незаслуженого бруду. Подавшись вперед та безцеремонно спершись на Ігоря, який стає перепоною між мною та старим Шведовим, виплескую накипілий біль.
— Я — чесна людина, яка звикла заробляти на життя працею. Мені не соромно про це говори, вночі я сплю спокійно. А ваш син — розумний, цілеспрямований, самодостатній чоловік, який несе відповідальність за свої вчинки, керує великим відділом і від його рішень залежить стабільність вашої компанії.
Ігор закашлюється. Зиркаю спідлоба.
— Приймати фінансово-правильні рішення — це не організовувати свята, — змахую у повітрі долонею, показуючи на ресторан. —І нічого кашляти!
— Натякаєш, що я нездара у порівнянні з молодшим братом?
Здається, синява напроти затопить увесь світ.
Впиваюся пальцями у край столу, відчуваючи на собі увагу десятків очей. Розлючений Ігор гаркнув запитання, яке облетіло найближчі столи, і тепер під мною пливе підлога.
Я лише сказала, що не варто прискіпливо відноситися до нас.
— Чого сама досягла у житті, крім того, що підчепила мажора? — киває мені за спину Ігор.
Я… Я успішний архітектор, мати чарівної донечки, зраджена дружина, безробітна брехуха, розтопкана життям самотня жінка без жодних перспектив. Але крик залишається в мені. йому не місце і не час.
Гордо розправивши плечі, промовляю в самісінькі сині очі:
— Я дизайнерка.
— Так, Інна шиє одяг, чоловічі труси.
Кінець. Андрій добиває всіх: мене, батьків, брата. Він вщент руйнує сподівання Інни на щасливий шлюб.
Довкола спалахують тихі смішки і перешіптування. Я червонію до кінчиків волосся. Такого сорому ніколи не переживала.
Зате Андрій галантно підводиться, обхоплює руками спинку мого стільця.
— Поїхали, кохана. Нам тут не раді.
Відредаговано: 22.11.2026