Запасний чоловік

РОЗДІЛ 5 ІРИНА "Блакитна залежність"

За Ігорем шумно зачиняються двері, і я знову залишаюся сама у великому кабінеті, де навіть стіни давлять силою, авторитетом, харизмою керівника. У тиші минає хвилин двадцять. Кілька разів набираю Андрія — безрезультатно, гудок обривається, не пішовши. Таки Ігор не обманює, у ресторані дійсно немає ніякої «глушилки», бо в інтернет заходить без проблем.

Важко зітхаю, окидаючи втомленим поглядом інтер’єр. Увагу привертають численні дипломи та нагороди, гордо розвішані по всій стіні за столом.

Кутаючись у чужий піджак, оглядаю кожну рамку. На всіх красується ім’я та прізвище Богдана Сергійовича Шведова, тобто донедавна власником готельно-розважального комплексу був батько Андрія та Ігоря. Поки тут не висять нагороди за здобутки останнього, але, впевнена, це питання часу.

Мимоволі зависаю на тканині піджака. Вона цупка, дорога, розкішна. Річ пахне неймовірно. Важкі чоловічі парфуми у поєднанні з димом від сигарет створюють бомбу сповільненої дії. У голові паморочиться, а сама я перетворююся на залежну німфоманку. Фантазія, заборонена фантазія, витісняє залишки здорового глузду. Якщо колись мене запитають, який аромат справжнього чоловіка, без сумнівів скажу: знайдіть Ігоря.

Тиша і невідомість гнітять. І коли Ігор повертається, з радощів ледь не кидаюся йому на шию.

А повертається він з паперовим пакунком, який недбало ставить на край дивана.

—  Скоро приїде Андрій. Сподіваюся, ти справді його наречена. Інакше доведеться тебе вбити і закопати в лісі.

Чоловік опускається в крісло і втуплюється в телефон.

— Не переймайся, бруднити руки кров’ю не доведеться, — бурчу.

— Переодягнися, — киває на пакет.

— Де? Тут?

— Я не дивлюся, — хмикає він та розвертає крісло спинкою до столу.

Озираюся на двері. Не дуже зручно стягувати одну сукню і одягати другу, коли будь-якої хвилини можуть зайти в кабінет. Ніби прочитавши думки, Ігор оживає:

— Ніхто без мого дозволу не зайде. Крім того, я сказав охоронцю не турбувати нас.

—  Дуже смішно, — злісно кидаю у відповідь на поведінку, яка перетинає всі допустимі межі.

Похапцем знімаю подерте плаття та дістаю з пакета…

Ого! А в старшого Шведова гарний смак. Ніжна блакитна сукня довжиною до підлоги ідеально лягає по фігурі. Дизайнер не вигадував нічого зайвого: прямий крій, жодних прикрас і невагома розкішна тканина. Цього достатньо, щоб перетворити мене з дівчини на елегантну леді.

Проводжу долонями по поділу, розгладжуючи невидимі складки. Хочеться помилуватися собою у дзеркалі, а ще поправити макіяж і зачіску.

Раптом, як за помахом чарівної палички, двері вмонтованої у стіну шафи прочиняється. Виявляється у кабінеті є таємний вхід в іншу кімнату.

 — У ванній знайдеш дзеркало.

Озираюся на брата свого «нареченого». Він продовжує гортати телефон, немов нічого незвичного не відбувається.

Сусідня кімната обладнана під спальню — маленьку і зручну. Під стіною розміщене широке ліжко, яке займає майже половину площі. Також помічаю комод та невелику шафу-купе. За прозорими стулками зберігається акуратно складений чоловічий одяг. За комодом розташовані ще одні двері, у ванну.

Ванна зовсім мініатюрна, з душовою кабіною.

Зате на стіні висить дзеркало у повний зріст. Завмираю перед своїм  відображенням. Сукня сидить ідеально і пасує до мого світло-пшеничного волосся.

Несподівано за спиною мелькає тінь. Наступної секунди гаряче дихання огортає шию, відкриту зону спини, торкається маківки. Ігор значно вищий за мене, супроти нього виглядаю маленькою комашкою.

Без жодного слова він береться витягувати із зачіски шпильки, густі кучеряві пасма падають, прикриваючи плечі. Мов заворожена слідкую у дзеркалі за кожним його рухом, не маючи сили ні вдихнути, ні зупинити його.

Коли з останньою шпилькою покінчено, а волосся красується м’якими хвилями, Ігор звертається до мене, перехопивши погляд у відображенні:

— Тепер ти схожа на наречену родини Шведових. Вловлюєш різницю?

А що мені сказати? Що справжня наречена родини носить виключно короткі крикливі луки? Що сукня, яку подер собака, бісила і дратувала мене?

— Дякую, — тихо відповідаю, не розриваючи зорового контакту. Є щось в Ігореві манливе, небезпечне, яке притягує магнітом, полонить мозок, серце, душу.

У синіх очах спалахує ледь помітний вогник тепла, справжнього людського тепла. Можливо, Ігор не такий суворий і дратівливий, як здається на перший погляд?

Скрип дверей в кабінет змушує здригнутися та відсахнутися одне від одного.

— Братику, я наскільки міг швидко приїхав. Хто молодець? Правильно, я молодець!

Голос Андрія і недоречний сміх розкотистим громом розпливаються повітрям. Вловлюю, що хлопець напідпитку. Ще цього для повного щастя не вистачало. Мало того, що доводиться брехати, то ще змушена буду стримувати пориви майбутнього родича.

— Оу, кохана, і ти тут! — протягує хлопець, ретельно обдивляючись мене з голови до ніг. — Яка ти гарна! Ходи до свого котика. Котик скучив, — і знову хихотить.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше