*

Ранок починається тривожно. Після сніданку ми збираємося в кімнаті Арати: не змовляючись приходимо, хто раніше, хто пізніше. Чоловіки також тут. За останніми новинами слід Арати загубився десь на території домену, але його межі вона не покидала. Нітта має блідий вигляд, та й решті ніяково. У чужих очах раз у раз бачиться запитання: а чи не викрали її. Але якщо й так, то навіщо? Заради викупу? Але з батьками Арати не зв'язувалися, тому ми чекаємо, а професіонали тим часом шукають. 

— Може, щось не так із вузлом переміщення? — тихо запитую я в Лендос, як у найбільш обізнаної та спокійної. Але спокій їй дорого дається, і за ніч вона стала виглядати старшою — почервонілі від недосипання очі, занадто бліде обличчя.

— Ми перевірили це насамперед. Вузли давній винахід, дуже простий, перевірений багатьма роками використання. До того ж це тільки в центрі домену їх так багато і їх так часто використовують. Бо саме тут працюють сейли і чимало, їм легше при нагоді скинути надлишок вітальної енергії в накопичувач, — хмуриться Лендос. — А далі мережа розходиться і стає рідшою, але всі можливі точки вже перевірили за ніч. 

— Підозрюєте викрадення? Чи все-таки перемістилася кудись, але не може повідомити про себе? — я хвилююся не тільки за Арату, а й за себе. Бо незрозуміло, що криється за її зникненням. А ще лев зжер мій одяг, тепер треба тримати книгу з мого світу так близько, як ніколи раніше. Про всяк випадок. Щоб повернутися.

— Іссейл викликав службу розшуку, та й сам наглядає за її діями, — зітхає вона. — Дуже незрозумілий випадок.

— У вас не викрадають людей? — недовірливо запитую, зі скепсисом, хоча, може, й чекаю, щоб мені почали нахвалювати світ Витоку, що тут безпечно тощо. Але ні, я все зовсім не так зрозуміла.

— Звичайно, викрадають! — відповідає мені Лендос. — І крадуть, і грабують, і обличчя одне одному б'ють з причини і без. І вбивають. Ось така от правда. Ми особливо не відрізняємося від інших світів. Сейли викликають хвороби в сусідів, люди цілком собі можуть штрикнути ножем сейла... Виток не ідеальний, але все ж таки не зникали раніше якось сейли з серця домену! Яка ганьба!

— Вона знайдеться, — я кажу якомога впевненіше. Хоч би як мене дратувала Арата, але зла я їй не бажаю. З чого б на неї злитися, вона ж продукт певного місцевого виховання.

— На жаль, останній, хто з нею розмовляв, був сейл Дор, а він зараз не в найкращому стані...

— Він не приходить до тями? Ви не маєте засобів, щоб поліпшити його стан? — я дивуюся. На що Лендос невдоволено підтискає губи:

— Такі зриви трапляються не так і часто. А в такому віці, як у сейла Дора, і зовсім рідше нікуди. Майже ніколи. Зазвичай це підлітки з ослабленим контролем і високим потенціалом, їх якраз вчать, лікують і не дають зірватися. Дорослих же... Таке може трапитися хіба що в разі або рідкісного вродженого захворювання, або загибелі пари...

— Але тут явно не той випадок, так? Пари в нього не було, адже так?

— Або він не сказав про неї нікому, — морщиться Лендос. — Але як би там не було, ситуація вкрай важка. Іссейл Фос не дає вітальній енергії сейла Дора нашкодити будь-кому, але тоді вона шкодитиме самому Дору. І результат...

Лендос не договорює, тому що в кімнати Арати входить іссейл у супроводі незнайомих людей, явно не слуг. Утім, мені й так зрозуміло, що результат впливу на Дора його ж сили не особливо корисний буде. Але перепитати не виходить, главу орденців просять підійти, та й узагалі ті, хто прийшов, доволі активно починають ділити всіх, хто перебуває в кімнаті, на групи й опитувати. А мене...

— Сейло Ольго, мені потрібна ваша присутність, — Морозко не питає, він ставить перед фактом, але я все ж уточнюю:

— Я можу відмовитися?

— На жаль, ні, але зі свого боку обіцяю, що буду відстоювати ваші інтереси, що б не сталося. Ви — гостя домену, а гостей я оберігаю, — він підставляє мені лікоть, пропонуючи вчепитися в нього. Сьогодні Морозко виглядає такою скам'янілістю, що зачепи його не в рукавичках і обпечешся холодом. Наче його самого як мамонта викопали з льодовиків. Не надто весела ніч, так?

— Добре, — погоджуюся я і виходжу з кімнат. Заодно можна поставити питання, яке мене дуже цікавить. — А де Еллі та Кассіель?

— До з'ясування обставин події я відправив їх до матері Кассіеля. Сейла Еллі просила передати вам записку, ось, — мені вручають акуратний білий квадратик, де всього-то кілька речень. Еллі просить не хвилюватися. Що ж, я не хвилююся, мені просто не подобається невідомість.

— Куди ми йдемо? Що мені очікувати? — не витримую я мовчання. І іссейл повільно киває:

— Ситуація з Дором для вас, найімовірніше, незрозуміла, але він у важкому становищі, повірте. Але є ймовірність, що ви можете врятувати його. Витягнути.

— Чому я?!

— Як усі бачили, він досить активно проявляв до вас увагу, — мені здається, що в його голосі чуються незадоволені нотки. Ось тільки це навряд чи ревнощі, просто роздратування від того, що Дор дуже проблемний сейл, як з'ясувалося.

— Я не просила цього! І не давала жодних обіцянок! — згадую я слова Лендос про пари.

— Так, усе так, як ви кажете. Але родичі Дора вважають інакше. І я не можу їм відмовити в перевірці.

У мене в голові крутиться вихор запитань. А раптом я десь допустила цю парність? А раптом лев — це ворожий лазутчик? Хоча начебто химера в Дора не лев... Занадто багато «раптом»! Але поставити ті питання я не встигаю, переді мною відчиняються двері, за ними — кругла зала з дивною конструкцією, у центрі якої лежить Дор і його химера, а до нас уже йде пара сейлів. І я розумію, судячи з виразів обличчя цих двох, — а це явно батьки Дора, аж надто той на батька схожий — легко мені не буде. Ну нічого, в лікоть іссейла вчеплюся, підборіддя вгору, погляд рівний, але впевнений. Витримаю.