**

— Ви розумієте, що сталося?! Розумієте? — за кілька годин я в гарній сукні і при макіяжі тицяю в груди, бо до обличчя не дістала, іссейлу штаниною зі слиною льва. Не те щоб домашній костюм був дорогий мені настільки, але, вибачте, я була не готова, щоб на моїх очах його жерли. 

— Ще раз приношу свої вибачення, винний буде покараний, — скрипить від злості зубами Морозко. І я вже хочу обуритися, мовляв, нема чого на мене скрипіти, як майже одразу ніби ззовні приходить розуміння, що злість не на мене. Тож вимовляю я інше:

— І як ви його знайдете? Це ж була — як ви їх називаєте — химерна тінь.

— Кожен сейл або сейла мають злегка різний відгук вітальної енергії. Не настільки, звісно, щоб одразу розпізнати, потрібна чутливість і зосередження, а бажано ще можливість порівняти відгуки з підозрюваним... Але все можливо. До того ж тут мій домен, мені буде легше це зробити, — дуже впевнена відповідь. Я трохи заспокоююсь.

— Добре, вибачте, що я на вас накричала... це я просто...

— Ви були засмучені й обурені, я розумію, — зітхає Морозко. Він все ще якийсь втомлений, а день ще не скінчився. І на крісло він поглядає скоса з таким неприкритим бажанням, що я одразу підозрюю: раз він настільки вийшов з образу айсберга, то його банально ноги не тримають. Я майже готова запропонувати посидіти на доріжку перед балом. Але нам пора.

— А книга? — я нагадую, вже коли ми виходимо в коридор. На моїх руках рукавички, тож я спокійно чіпляюся за лікоть іссейла, заздалегідь запитавши, звісно. Морозко помітно морщиться і зізнається:

— Приготування затягнулися, не було часу забрати зі сховища. 

— Давайте завтра, — я навіть і не заперечую. Я вже згодна на те, щоб замкнути і зберігати все важливе в сейфі, хтозна, чим іще якій-небудь химері захочеться пообідати. 

Цього вечора все трохи інакше, усі розбиваються по парах, тож власне іссейл і стає моїм супроводжуючим. Кас веде сяючу Еллі, за ними ще одна пара — двоє сейлів, настільки ж занурених одне в одного, а далі всі інші. Дор, як я й очікувала, йде поруч з Аратою: вона щебече, а він навіть не дивиться в її бік, і тільки коли я з іссейлом підходжу ближче, піднімає голову і буквально обпікає мене поглядом. Мда, і хочеться вірити, що всьому виною печія, але на жаль... Багатому дружку Дора дісталася Нітта, задоволена, але не сказати, щоб захоплена. А ось їхній третій — не такий багатий дружок, Нок, здається, чомусь підхопив під руку таку саму потраплянку з іншого світу як я. В них співзвучність?

Загалом усе має вкрай пристойний вигляд, зовсім як у серіалі. Орденці зустрічають нас пізніше — у великій вітальні. Це не бальна зала, просто велика кругла кімната: центр звільнений для танців, оркестр — десять музикантів чи навіть менше —  налаштовує інструменти, а в протилежному боці зона відпочинку — столики, диванчики, напої, різні легкі страви та десерти. Схоже, передбачається свого роду фуршет. Учора всі тільки розмовляли та знайомилися, сьогодні є можливість ще й потанцювати — за талію потриматися, м'язи на руках помацати. А завтра, мабуть, ще щось заплановано — нові заходи, які допоможуть поєднати тих, хто з першого погляду не розгледів один в одному пару.

— Відпочивайте, сейло, — радить мені іссейл і зникає.

На жаль, нездійсненна порада. Не встигаю я взяти кошик з якимось паштетом і влити в себе хоча б кілька ковтків ігристого вина, як на мене вже пре той самий сейл Дор. Очі круглі, темні, похмурі, марево за плечима клубочиться, з ніздрів хіба що дим не йде.

— Сейле Доре, п'ять кроків, — попереджає його Лендос. Вона тут як тут, курсує вітальнею. 

Власне кричати звинувачення можна і з такої відстані, але Дор поводиться і справді дивно — витріщається, тягнеться, а підійти ніяк. І хотіла б назвати себе фатальною жінкою, але це вже якась «клініка». Утім, мені щастить, Дора відволікає Арата, вона висне на його руці, кривить губи і щось говорить, розтягуючи слова. Щоправда, реакція в Дори не така, якої вона очікує. 

— Я сам знаю, що мені краще! — кричить він і йде кудись вбік.

— Не лізь до нього, він — мій! — це вже мені Арата шипить в обличчя, їй-то можна близько підходити, і як тільки в очі нігтями не вчепилася. І мені ж навіть відповісти нічого. Скажу «та забирай із потрохами», думатиме, що я брешу або заздрю. Утім, відповіді їй і не потрібно, тікає майже одразу і саме туди, де її здобич зникла. Так-так, якщо Дор та інші, такі ж як він, думають, що вони тут найголовніші хижаки, то вони дуже помиляються. Деякі наречені не дадуть втекти нареченим, хоч би як ті хлопці старалися. 

— Огидне видовище, так?

Я зітхаю і повертаюся. Ну, мати божа, скільки можна, бо таке відчуття, що іссейл своїм побажанням мене прокляв. Спокій мені тільки сниться! Хвилин п'ять тиші та якихось смачних гадів у фритюрі — а що, тут «повний пансіон» і шведський стіл! — і черговий співрозмовник знаходить мене, навіть якщо я нікого бачити не хочу. 

— Ви про танці? Та начебто все добре... — на танцполі дві пари повільно кружляють під приємну музику. Може, не ідеально, але явно із задоволенням. Тут немає ніякого примусу чи правил, на кшталт того, що обов'язково потанцювати з кожним.

— Про поведінку Дора. Я не схвалюю цього. Була б моя воля — і іссейлом йому б не бути. Але він — син свого батька...

— Так, так, все правильно, а я — дочка своєї матері, — я відриваю погляд від тарілки і піднімаю очі на співрозмовника. — Послухайте, як же вас... Нок, так? Це ж ваші друзі. Ви взагалі чого до мене причепилися?