Розділ 30

Ранок почався, як завжди, з незначного гулу радіоняні. Аліса мирно агукала, привертаючи мою увагу, і я поспішила до її ліжечка.
Маленькі ручки потягнулися до мене, і я тут же посміхнулася. Поміняла їй підгузок, нагодувала, а потім почала збирати її на прогулянку. Зимове сонце пробивалося через фіранки, наповнюючи кімнату м'яким світлом. Аліса сміялася, коли я одягала її. 
Я натягувала на Алісу маленькі в'язані шкарпетки, а та весело агукала і намагалася зловити свої ніжки. Дівчинка, така тепла і жива, була справжньою світлою плямою в моєму житті. З кожним днем вона ставала дедалі активнішою: навчилася посміхатися, пускати бульбашки і навіть якимось чином перевертатися на бік, що викликало в мене захват і занепокоєння одночасно.
- Ти в мене зовсім доросла везабаром стаєш, - прошепотіла я, акуратно застібаючи на Алісі зимовий комбінезон. - Скоро вже сама ходити почнеш, а я буду згадувати ці моменти, як ти сидиш тут у мене на колінах і дивишся на мене своїми величезними очима.
Аліса уважно вивчала моє обличчя, немов розуміючи кожне слово. Її маленькі ручки тягнулися до локонів волосся з хвоста, намагаючись їх схопити. Я посміхнулася і поцілувала доньку в тепле лобик.
У цей момент зі своєї кімнати вийшов Олег. Він потягувався, по дорозі струшуючи волосся, але виглядав втомленим після проведеної десь ночі. Його сорочка була злегка зім'ята, а на шиї красувався засос. Помітивши його, я відразу відвела погляд, відчуваючи, як по обличчю розливається жар. Значить, цієї ночі він був не один. Я прикрила на мить очі, намагаючись заспокоїти шквал емоцій. Вночі, коли я крутилася з боку в бік, я втішала себе тим, що Олегу потрібно розвіятися, відпочити з хлопцями, випити пива... Я гнала від себе думки про дівчат. До останнього не бажала думати і вірити... Яка ж я дурна! 
Я відчайдушно прикидалася, що занадто зайнята застібками на комбінезоні Аліси, щоб тільки не дивитися на Олега. Упевнена, якщо він побачить моє обличчя, то прочитає всі мої думки! На які я не мала жодних прав. Ба більше, мене лякали мої емоції. Я не повинна так реагувати на це. Олег дорослий, здоровий чоловік, він не повинен зберігати вірність померлій дружині. 
«Усе правильно, усе так і має бути...» - подумки заспокоювала я себе. Ми домовилися бути друзями. Я повинна підтримувати його, як друг, радіти за нього, якщо він починає повертатися до нормального життя. Адже Олегу теж напрочуд складно бути з кімось іншим після Ніки. Мені потрібно його підтримати...
Але щось усередині все одно неприємно стиснулося. Це були не ревнощі, ні. Швидше, непрохане усвідомлення власної вразливості.
Я не могла вичавити з себе жодного слова про вчорашню ніч.
- Я там приготувала сніданок. Нічого такого. Салат у холодильнику, м'ясо в духовці.
- Дякую, Ніку. 
Я затамувала подих, почувши ім'я сестри, а не своє, але виправляти чоловіка не стала.
Олег опинився поруч раптово. Я й не помітила, як він підійшов. Чоловік стояв за моєю спиною, майже торкаючись мене, і дивився на доньку.
Аліса несподівано почала вередувати, підтискаючи губки. Я підхопила її на руки і почала заспокоювати, наспівуючи щось тихе і похитуючи.
- Тобі набридло, що мама витає в хмарах?  Зараз уже підемо гуляти. - шепнула я, легко пританцьовуючи на місці.
- Я можу допомогти, - його голос був тихим, майже пошепки.
Він знову опинився занадто близько, і я відчула тепло його руки на своїй. Аліса тут же простягнула до нього свої ручки, ніби підганяючи момент. 
- Я впораюся, - швидко сказала, роблячи крок назад. 
Я притиснула Алісу до себе і ніби сховалася за її крихітну фігурку. - Нам час на прогулянку.
- Давай хоч із візочком допоможу, - розгублено запропонував Олег і цього разу я вже не могла відповісти відмовою. Та й безглуздо це! Мені справді не завадить ще одна пара рук.
Коридор виявився занадто вузьким. Я раніше не помічала, наскільки тут мало місця. Олег хоч і не був качком, але все ж мав широкий розворот плечей і не маленький зріст. Він займав собою половину коридору, другу половину займав візочок Аліси, і хоч як би я старалася, але ми все ж торкалися одне одного. 
Це було випробуванням.
Жар заливав не тільки моє обличчя, а й усе тіло.
Незважаючи на те, що Олег ще не приймав душ, після вчорашнього, від нього пахло приємно: його парфумами, сигаретним димом і бренді. Аромату жіночих парфумів я не відчувала, а шкода. Можливо, тоді б моє тіло так сильно не реагувало на присутність чоловіка.
Коли я поклала Алісу у візочок, ми одночасно потягнулися за козирком і його долоня накрила мою. 
Мені стало важко дихати. Його погляд... Він просто поїдав мене.  Таке неприкрите бажання абсолютно не лякало, воно зачаровувало, я не була в змозі ні відвести погляд, ні зробити крок убік. Олег піддаючись пориву став наближатися до мене. Я бачила, як його губи стають дедалі ближчими й ближчими... Його пальці ніжно доторкнулися до моєї шиї, ковзнули далі і я розуміла, що зараз його долоня накриє мою шию і він притягне мене до себе для поцілунку. Я передчувала це, шкіра горіла вогнем. Ще трохи, і ми б... Але Аліса вибухнула сміхом, і це розрядило обстановку. Олег відступив, посміхнувшись. Я спробувала зробити вигляд, що нічого не сталося, але всередині мене вирували емоції.
Прогулянка з Алісою виявилася порятунком. Ми вийшли в парк, і холодне повітря відразу повернуло мене в реальність. Аліса смішно агукала, спостерігаючи за горобцями, які стрибали по снігу в пошуках крихт. Я нахилилася до неї, поправила шапочку. 
-- Тобі подобається, так?
 Вона відповіла заливистим сміхом, і я відчула, як серце наповнюється теплом.
Ми зупинилися біля дитячого майданчика, де кілька мам розмовляли, гріючи руки у рукавицях. Я все думала про те, що сталося вранці. 
Занадто небезпечно. Нерозумно заперечувати, що мене приваблює Олег, але це просто фізіологія. Нічого більше!
 Адже ми дорослі люди, які живуть під одним дахом і довгий час не мали сексу. Звичайно, такий потяг природний! У цьому немає нічого такого. Головне, як ми вирішимо цю проблему.
Судячи з того, що на шиї Олега залишився засос, він уже прийняв рішення для себе.
Мені б теж не завадило скинути напругу. Тільки от випадкові зв'язки не для мене. Надто вже я правильна, не можу відокремлювати задоволення від емоційної прихильності. 
На стосунки я зараз не згодна. Немає для цього ні бажання, ні часу, ні сил. Що ж робити -то?
Поки я розмірковувала, мене гукнула красива дівчина. Я не одразу впізнала в ній ту відвідувачку Машиного салону краси - Сашу. Ми не бачилися кілька місяців, і її погляд був якимось втомленим, але вона посміхнулася.
- Привіт, як ти? Це твоє малятко?
Саша схилилася над коляскою і не бачила, наскільки розгубленою я виглядаю, не знаючи, як відповісти на здавалося б абсолютно просте, а для багатьох і зовсім риторичне запитання. 
Аліска, звісно, донька сестри, але для мене вона стала рідною теж.
- Привіт, моя. А твої де?
Саша махнула в бік гойдалки:
- Он, мій Марік катає, а в пісочниці робить снігові пасочки Яся. 
Я посміхнулася і помахала дітям.
- А ти сама як? 
- Готую документи на розлучення, - поділилася вона, похитавши головою. - Працюю над цим вечорами, поки чоловік затримується на роботі. - Саша криво усміхнулася, ми обидва знали, як звуть цю його роботу. Я стиснула її долоню в жесті підтримки. Не уявляю, як їй зараз! 
- Хочу влаштуватися помічником нотаріуса на неповний день, щоб було більше часу для дітей. Зараз якраз проходимо з дітьми лікарів, щоб піти в садок. Свекруха сказала, що допомагатиме мені. Якщо раптом хто захворіє - посидить, поки я буду на роботі, але все одно на повний день виходити страшно. Усе таки діти ще дуже маленькі.
- Розумію, - я подивилася на Алісу в колясці. Та захоплено пускала бульбашки. Я вправним рухом витерла їй рота, все таки холодно для таких забав.
- Або може знайду щось віддалене, не знаю поки що, але я сповнена рішучості стати фінансово незалежною від чоловіка.
- Ти така молодчина, Саш. Я захоплена твоєю силою волі.
Дівчина розсміялася:
- Кинь, Вік. Сильною жінку роблять обставини і неправильно обраний чоловік. Коли поруч із тобою люблячий чоловік, то жінка стає щасливою, ніжною, красивою, якою завгодно, але не сильною.
Ми довго ще розмовляли, обговорюючи плани на майбутнє, і я уважно слухала поради дівчини щодо догляду за дітьми. Мені ще багато чого треба було пройти.
Після дитячого майданчика ми дружною компанією зайшли в найближче кафе. Поки діти пили тепле какао і ледве кіш з куркою і овочами, ми пили каву з тістечком. Саша виявилася приємною співрозмовницею і в нас із нею знайшлося стільки спільних тем. З Машею, на жаль, я не могла обговорити материнство, побут та інші дрібниці. Подруга жила іншим - бізнесом, саморозвитком, новинками індустрії краси. Їй були цікаві подорожі, виставки, культурні події міста, а я була мамою немовляти і все вище перераховане було вже не для мене. Я обожнюю Машку, вона моя найкраща в світі подруга, але іноді так хочеться поговорити з кимось, хто вже побував у твоїй шкурі і розуміє тебе з півслова.
Звісно, обговорювати з Сашею свої труднощі спільного життя з Олегом я не стала, але в нас знайшлося багато інших тем для розмови.
Розлучилися ми задоволені зустріччю і навіть обмінялися номерами телефонів, вирішивши ще не раз повторити сьогоднішній день.
Коли я повернулася додому, Олега вже не було. Квартира здавалася незвично тихою, і це чомусь викликало легку тугу.  Я присіла на диван і подивилася у вікно. Сніжинки повільно падали, і я раптом зрозуміла, що почуваюся трохи краще. Розмова із Сашею відволікла мене. А Аліса... Вона була моїм маленьким дивом, яке допомагало залишатися сильною, навіть коли думки про складні рішення заповнювали голову. Я все ще не знала, як стримуватиму свої емоції поруч з Олегом, але я була сповнена рішучості стати для нього хорошим другом, як ми й домовлялися.