Розділ 27

Віка
Сьогодні день потрясінь, інакше не назвеш.
Моя мама котила дитячу коляску алеєю, а поруч із нею йшов тато. Не просто йшов! Він посміхався мамі, щось розповідав, а потім і зовсім виправив на її плечі шарфик. Дбайливо, обережно, обіймаючи поглядом... Що відбувається?
Чому мама не відштовхнула батька?!
Він же одружений, вона ж його терпіти не може. Я забула, коли вони разом добре спілкувалися, за винятком новорічної ночі. Але то ж просто було різдвяне диво, не більше.
Чи все ж таки більше?
- Що відбувається? 
Я запитала тихо, сама собі під носа і зовсім не розраховувала, що Олег на нього відповість:
- Я гадаю, що твої батьки вирішили спробувати бути разом ще раз. Зараз підійдемо до них і все дізнаємося. 
Олег усміхався. Йому було кумедно спостерігати за цією парочкою і він справді не розумів причину хвилювання в моєму погляді.
- Вік, ти чого?
Він узяв мене за руку і мене накрило лавиною ще потужнійших відчуттів. 
Ні-ні, все це занадто для мене.
Я не готова до всіх цих переживань і подій.
Зараз я як ніхто розуміла страусів. Мені теж хотілося заховати голову у пісок. З одного боку невідомість лякала і всі варіанти розвитку подій у моїй голові просто спустошували мене. Тому знати напевно хотілося, але... З іншого боку, знання тягнуть за собою відповідальність. Адже коли ти в курсі подій уже неможливо залишитися осторонь. Навіть якщо ти й не станеш втручатися в розвиток стосунків людей, ти все одно опиняєшся співучасником. Знав, але не сказав. Доведеться або прикривати їх, або осудливо віддалитися.
Віддалятися мені не хотілося. Мені так не вистачало сім'ї і зараз просто взяти й самій обірвати зв'язок? Ні! 
Але тато одружений, а значить або зраджує, або грає почуттями матері. Це жахливо! Я не хочу, щоб мама страждала, мені радісно бачити її щасливою. А як же Галина? По суті вона чужа для мене людина, але мені шкода, що батько так із нею чинить. Це не чесно, бридко, не справедливо. Мої щоки зачервоніли. Уперше мені стало соромно за тата. Як він так може?
Але ж я рада, що батьки знову разом... значить, я просто лицемірка.
Захотілося схопитися за щоки, щоб угамувати жар, але я стримала бажання.
- Доброго дня! 
Батьки нас помітили і поспішили на зустріч. Матусина брова здивовано здійнялася, коли вона побачила, що ми з Олегом тримаємося за руки. От дідько! Я поспішно забрала свою долоню з ніжного полону.
- Доброго. Як Аліска? Не надто вередувала? - Олег перший підійшов до малятка і зазирнув у коляску. Наш скарб солодко спав.
Дивно, але на запитання відповів батько, а не мати. Він що, і ночував у нас удома?
Запитання ширилися, але я не наважувалася задати їх, лише тупцювала на місці, кидаючи стурбовані погляди то на маму, то на тата. Хіба я маю право лізти в життя батьків? Звісно, ні! Вони дорослі люди, це їхнє життя, їм і вирішувати. 
Я намагалася заспокоїтися і прибрати зі свого обличчя субтитри, як каже Марічка. Не знаю, чи мала я успіх у цьому, але розмови точилися тільки навколо дитини. 
Ми всі разом ігнорували слона в кімнаті. Тільки коли ми з Олегом опинилися в кафе, я не витримала і висловила всі свої думки вголос.
- Вік, я думаю, тобі варто проявити терпіння і залишити їх у спокої. Можливо, вони й самі не знають, що в них відбувається.
- Як таке може бути? 
Адже вони дорослі, самодостатні люди, кожен з яких має великий життєвий досвід. Я знаю своїх батьків! Вони обидва цілеспрямовані, амбітні, з аналітичним складом розуму. Вони планують багато чого на роки вперед, інакше б не побудували такі бізнес-імперії. У батька величезна будівельна компанія, яка працює і за державними замовленнями в тому числі. У мами мережа магазинів брендового одягу, а це тільки з боку здається легкою справою. Я то бачила скільки праці туди вкладено і як складно знайти перевірених постачальників, виростити професійних консультантів-продавців і створити постійну клієнтську базу, а потім все це масштабувати і делегувати.
- Легко. Вони лише дозволяють собі відчувати і йти на поводу своїх емоцій. Не планують, не чіпляють ярлики на себе, а просто дають часу розставити все на свої місця.
- Нісенітниця якась! Адже вони не підлітки, а дорослі люди. У батька взагалі відповідальність перед Галиною та їхнім шлюбом. А мама? Адже вона завжди була такою гордою і зараз вирішила впасти до ролі розлучниці? Я не впізнаю своїх батьків!
- Ти лише боїшся невідомого. Тобі потрібно все якось назвати для себе... Але, Вік, ти вже давно виросла і більше не залежиш від стосунків батьків. Твоїй безпеці ніщо не загрожує. У гіршому разі, вони спробують, у в них нічого не вийде і їхні шляхи знову розійдуться.
Я так і застигла. Олег має рацію, я все ще почуваюся тією самою маленькою дівчинкою, у якої руйнувався звичний світ, коли батьки розлучилися. Зараз, коли я впоралася, відбудувала щось нове, відносно стабільне, все знову руйнується. Але я вже доросла. Я сама майже мама. У мене є своя власна, хоч і дивна сім'я: Аліска, Олег. Стосунки батьків не зруйнують мене. Мій страх не логічний.
- Як ти можеш мислити так раціонально?
Я споглядала на чоловіка, дивуючись його спостережливості, в захваті від його далекоглядності. Він побачив те, що я, відчуваючи, не змогла зрозуміти сама в собі.
- Просто я дивлюся на все з боку і тільки.
Посміхнувся Олег і кивнув у бік моєї тарілки, натякаючи, що я маю не забувати їсти за розмовами.
- А зрада? - не вгамовувалася я. - Як мені ставитися до цього? Я що маю їх прикривати перед Галиною?
Олег у мить став серйознішим. Його брови насупилися і він важко зітхнув. Видно тема зрад йому так само неприємна. Упевнена, він Нікі не зраджував. 
- Поговори з батьком про це...
- Ти щось знаєш!
Здогадка осяяла мене. Звичайно! Ще на святкування Нового Року Олег сказав, що батько в нас у гостях, бо сам захотів бути тут, а не з родиною Галини. Отже, якась розмова в них усе ж таки була!
- Вік...
- Не смій нічого від мене приховувати! 
Я напирала на співрозмовника і емоційно, і фізично. Моя рука міцно вхопила його, а сама я настільки близько присунулася до чоловіка, що відстань між нами стала вкрай малою. Я не відпускала погляд Олега. Він має мені все розповісти!
- Вік, я пообіцяв мовчати.
- Олеже, це моя сім'я! Будь ласка.
Я склала долоні в благанні.
- Поговори з батьком.
Відрізав Олег, звільнивши свою руку з мого полону, і переключив усю свою увагу на Алісу, яка протягом усієї розмови бавилася з новим брязкальцем і щось белькотала.
Мені залишилося лише наблизити тарілку до себе і взятися за пізній сніданок. Утім думками я була вже в уявній розмові з батьком. Залишатися в невизначеності було нестерпно. Отже, я не стану використовувати стратегію страусів і скористаюся порадою Олега - поговорю з татом.