Глава 21

Віка

Я переверталася з боку на бік - сон усе ніяк не йшов. Підрахунок ягнят, перегляд новинної стрічки і навіть гра на телефоні - ніщо не допомагало заснути. Намагаючись як умога тихіше, я обережно вилізла з ліжка, в одній піжамі й навшпиньки пішла на кухню. Зелений чай із жасмином має допомогти. Завжди допомагав. 

Лише через кілька хвилин я, притримуючи двома пальцями кришечку заварника, наливала тонкою цівкою ароматний напій. Нічна тиша, напівтемрява, запах жасмину і чашка, що зігрівала мої змерзлі пальці - все це налаштовувало на потрібний лад.

Майже медитація. Острівець спокою в хаосі мого життя. 

Я пила маленькими ковтками чай і постійно дмухала в чашку, остуджуючи. Думки кружляли навколо майбутнього свята. Що подарувати імениннику? Напевно, завтра зателефоную Кірі і спробую розпитати її про інтереси чоловіка. Крім футболу, звісно. З Іллею я спілкувалася мало, тому знала чоловіка погано, але він мені був симпатичний. Завжди усміхнений, доброзичливий, позитивний. А зараз, коли Кіра носить під серцем їхнього первістка, і зовсім сяє як сонечко.

О, можливо, пошукати щось про батьківство? Я задумалася. Семінари, курси - це час, якого завжди не вистачає. Книжка? Теж сумнівно. Не всі люблять читати, та й книга може виявитися нудною...

Ех...

Тишу ночі порушив тихий стогін. Я опустила кухоль на стіл і прислухалася. Може здалося?

Стогін повторився. Неважко здогадатися, що він пролунав із кімнати Олега. І тепер переді мною стояло чергове запитання: "Порушувати особисті кордони чи ні?”

Я вслухалася, терзаючись сумнівами. Усе-таки ніч. Раптом він спить? А якщо знову судоми в ногах і йому боляче встати?

Почулися звуки метушні, і я зважилася підійти до дверей. Про всяк випадок дістала з холодильника вже приготоване зілля і рішуче постукала.

- Олеже, можна мені увійти?

Чоловік не відповідав і я повторила спробу:

- У тебе все гаразд? Я чай від судом принесла, - моя рішучість стрімко танула, - якщо треба... - договорювала я вже зовсім ледве чутно, лаючи саму себе за те, що взагалі поперлася серед ночі до чоловіка.

Але якщо вже тут, то потрібно хоча б дізнатися, чи все добре. До ранку ж не засну, переживаючи, чи все гаразд з Олегом. А якщо з ним щось серйозне?

Буквально за кілька секунд я себе накрутила так, що відчиняла двері тремтячими руками.

У кімнаті було настільки темно, що я не відразу розгледіла чоловіка. Він сидів на ліжку, сильно нахилившись до підлоги, і масажував ікри.

- Судома?

Я підскочила до Олега і нахилилася, наче могла щось зрозуміти з одного вигляду ноги.

- Усе гаразд. Скоро мине. Я просто забув про чай і розтяжку не зробив після тренування.

- Тримай, - я простягнула пляшечку. - Може, стане легше.

- Навряд чи, але дякую.

Олег узяв пляшку з моїх рук і зробив кілька ковтків, і тільки зараз я помітила, що чоловік, який сидить за кілька сантиметрів від мене, оголений. У кращому разі - у спідній білизні.

Я спробувала збільшити відстань між нами, але зробила тільки гірше! 

Я примудрилася наступити на власні піжамні штани і мало не впала. 

Олег встиг зловити мене, але тепер я майже розпласталася на його грудях.

О, мій Боже!

Гаряча шкіра Олега обпікала, а аромат його парфумів миттєво вдарив у ніздрі, викликаючи бажання зробити ще глибший подих. 

Я сіпнулася в обіймах чоловіка, які він тут же розірвав, відпускаючи.

- Вибач, - промовили ми одночасно й замовкли.

Я не знала що говорити, куди дивитися і що робити. Напевно, краще піти...

- Чорт!

 Олег стиснув зуби, стримуючи черговий стогін болю, і нахилився до литок. 

Мій язик виявився швидшим, ніж розум.

- А ти пробував точковий масаж? Я якось Ярику допомагала так із судомами після його раптових занять велоспортом.

Олег дивно на мене подивився, чи мені так здалося в темряві кімнати, але несподівано погодився прийняти мою допомогу. 

Так, головне тепер згадати, де знаходилися ті заповітні три точки.