Глава 19

Віка

Погода сьогодні була диво, яка гарна! Сонце світило, сніг блищав, а вітру не було! Відмовившись від коляски, я з Ліскою в кенгуру пройшла більшу частину парку. Моєму чаду подобалося дивитися на світ навколо, а не на яскраві мобіли чи небо. Вона радісно посміхалася дітлахам у яскравих пуховиках і собакам, які раз у раз зустрічалися нам на шляху. 

Усе було ідеально, поки мені не зателефонувала Машка. Спочатку я не зрозуміла, що за паніка чулася в голосі подруги і чому вона вела такі дивні розмови, розпитуючи мене про сьогоднішній день і новини.

А потім Машкенція здалася.

- Вік, присядь, будь ласка.

Я слухняно опустилася на лавку.

- Присіла.

- Вибач мені. Я дуже не хочу бути тією, хто приносить погані новини, але...

- Просто кажи, - попросила я, безглуздо посміхаючись.

Я відчувала наближення якоїсь катастрофи, але все ще не вірила, що може статися щось справді погане.

- Краще покажу. Зайди на профіль Ярика, і я тебе чекаю сьогодні на вечір релаксу та смаколиків.

Значить, справа справді кепська.

Додаток соцмережі провантажувався неймовірно довго, моє серце встигло кілька разів зробити сальто, щоб потім застигнути в грудях і припинити битися.

Зі знімка на мене дивився Ярик. Як завжди, вродливий, гарячий, сексапільний, з широкою посмішкою і трохи нахабним поглядом. Його рука притягувала до боку дівчину модельної зовнішності. Яскрава брюнетка, зухвала і пристрасна. Дівчина не соромлячись демонструвала глибоке декольте, ідеально плоский животик із красивою сережкою в пупку.

Не думала, що Ярику подобаються настільки відверті вбрання. За час наших із ним стосунків я таке якщо й носила, то вдома. Виключно для нього. Яр любив повторювати, що я його кохана жінка і нема чого іншим витріщатися на мене.

І якщо чесно, мені подобалося це. Так, як на мою думку, і має міркувати люблячий чоловік.

А тепер...

Я стискала телефон і читала пафосний напис: "Новий рік, нове щастя і новий я!"

А що було не так із ним "старим"? Яр немов у багнюці виваляв своє минуле і моє заразом. Я навіть прочитала між рядків звинувачення з його боку. Мовляв, зі мною він животів у болоті, зате зараз із цією красунею він стане володарем світу!

Ну і нехай!

Я натиснула на лайк і закрила додаток.

Якби ще так легко можна було собі наказати не відчувати болю й образ! Але ж розумом усвідомлюю, що нам із Яром не по дорозі, що стосунки на відстані - маячня. Особливо, в моїй ситуації. Я погладила притихлу Аліску по голівці, намагаючись заспокоїтися і переключитися. Справді, навіщо я терзаю себе? Ось моє щастя, моє сонечко. А хлопці? Нехай підкорюють вершини, самореалізуються і... будуть щасливі!

Телефон ожив у моїх руках і я не дивлячись прийняла виклик. Адже й так ясно, що це Машка. Не витримала і вирішила підтримати по телефону.

Тільки ось із слухавки пролунав глибокий чоловічий голос. Від одного "привіт" Яра по шкірі пробігли мурашки.

О, Боже! Ну, навіщо він подзвонив? 

- Як ти там, мала?

Голос Ярика прозвучав так проникливо, що аж серце тьохнуло. 

Його " мала" було настільки недоречно і так до біса боляче, що слова застрягли десь у горлі. У мене вийшло зробити лише судомний вдих.

- Віко, алло! Ти мене чуєш?

- Так, чую. У мене все добре, дякую. У тебе теж усе чудово. Не розумію, чому ти дзвониш.

- Тому що сумую, хочу хоча б почути тебе. 

Я заплющила очі. Він що, знущається? А як же, нова пасія?

- Яр, не потрібно. До чого все це? У тебе почалося нове життя...

- Ще скажи, що рада за мене! - раптово зло перебив мене чоловік. - Скажи, що бажаєш мені цього клятого щастя й успіху! Ну, ж чого ти мовчиш, переможна моя? Ти ж умієш різати без ножа, наодинці ухвалювати рішення і викидати людей зі свого життя з найкращих спонукань!

Я стиснулася, мої пальці оніміли.

- Я...

- Що, не робила цього? Саме так ти з нами вчинила. 

Сльози зірвалися з моїх вій і обпекли холодом щоки.

- У тебе там цілий світ, а я не можу залишити Ліску. Між нами океан і купа зобов'язань перед іншими людьми. 

- Просто відповідай, мені кохаєш чи ні?

- Я...

Слова застрягли в горлі. Чомусь сказати "люблю" стало дуже складно.

Аліска захникала, і я почала її заспокоювати.

- Я все ще тебе люблю, Віко. Те фото лише провокація. Я хотів побачити твою реакцію і поговорити з тобою. Тільки ось, мабуть, я запізнився. Будь щаслива, переможна моя.

Із слухавки донеслися гудки швидше, ніж я встигла щось сказати. 

Хоча, що тут скажеш?

Решту дня я ходила немов уві сні. З думок усе не виходили слова Ярика.