Глава 17

Віка

Це найдивніший Новий Рік у моєму житті.

Тато й мама знову разом. Не в сенсі, як пара, але вони спілкуються, як нормальні люди. Я не чую в їхній розмові ні підколів, ні незадоволених ноток. Навіть мама не язвить. А тато... Він так світло посміхається, дивлячись на маму, що мені здається... здається... так ні! Не може бути! Це просто новорічне диво і світло гірлянд, а ще дзвін келихів і бій курантів!

Але як же дивно бачити їх, що сидять поруч і посміхаються одне одному.

Не втримавшись, я навела об'єктив на батьків і зробила кілька знімків. 

- Хто тут у нас найкрасивіша і найкраща дівчинка на світі?

Вигук бабусі Аліска зустріла гучним сміхом. Моя дівчинка, така усміхнена, з рожевими щічками і золотистим пушком на голові, схожа на маленьке янголятко.

Не сумніваючись ні секунди, я зробила ще десяток знімків, до вже наявної сотні. Останню годину я не випускала фотоапарат із рук ні на хвилину. У кадри потрапили абсолютно всі! 

Я встигла зловити момент, коли всі три чоловіки стояли біля ялинки і розмовляли про футбол. Тато якраз поплескав Олега по плечу, підбадьорюючи його, що в новому році їхньому клубу пощастить більше. Сергій Едуардович, батько Олега, пожартував, що якщо тільки воротар навчиться нарешті ловити м'яч, а не влаштовувати цирк. 

Усі були змушені погодитися. Проти фактів не посперечаєшся. Якби Богдан більше уваги приділяв тренуванням, а не фанаткам, толку було б більше. 

Тільки ось клуб не поспішав прощатися з воротарем, значить їм видніше. 

Шкода, що коли били куранти і дзвеніли келихи, я не робила фотографій. Цей момент щастя, надії на щось нове і прекрасне, яке неодмінно постукає до нас у двері, був особливий. Я бачила блиск в очах Олега. Живий, повний ентузіазму та веселощів! Якщо чесно, таким я його вже майже й не пам'ятаю. 

Мама теж ожила. Її щоки червоніли, а на губах грала щира усмішка, яка відбивалася в погляді. Я аж замилувалася нею. Вона наче помолодшала на кілька років. 

Тато теж приосанився поруч із нею. Можливо, тільки через те, що вони були моїми батьками, але я вважала, що вони неймовірно гарна пара. Галина була милою, привабливою жінкою, але поруч із нею тато виглядав якимось замисленим, відчуженим чи похмурим. А поруч із мамою він горів вогнем. 

Цей Новий Рік був найнеймовірнішим, найпрекраснішим! Саме цієї ночі я з таким запалом кричала: "З новим щастям", що це побажання просто зобов'язаний почути Всесвіт і подарувати нам усім хоч шматочок його.

- Вік, - я обернулася і побачила за своєю спиною маму. Вона стояла зовсім поруч, а я ж навіть не чула її кроків через шум води. 

- Так, ти вже йдеш?

Я відклала вбік тарілку і потягнулася за рушником.

- Костя мене проводить.

Мама махнула рукою, мовляв пусте все це, не бери до голови, але я посміхнулася. Може й порожнє, але мені було чомусь приємно, що тато виявив увагу до мами і не залишив її саму в цю ніч.

- Давай, я вам із собою покладу торт. Адже ви її толком і не спробували!

Я тут же заметушилася, дістаючи судочок і відрізаючи величезний шматок від "Червоного оксамиту".

- Донько, вибач мені.

Я мало не впустила з рук ніж.

- Що?

- Вибач мені. Я  помилялася. Не можна було так на тебе тиснути. Ви просто молоді, думаєте, що все життя у вас попереду, втрачаєте шанси, не думаєте на роки вперед. А я... Я просто хочу, щоб ви всі були щасливі: і ти, і Алісочка, і Олег. 

- Мам...

- Дай скажу, раз уже зібралася. Я не стану більше лізти, ви самі до всього прийдете. Сьогодні я це побачила. Ви вже сім'я, як би не пручалися. Тепер мені залишається сподіватися, що ви станете щасливими одне з одним і тільки.

- Мамуль, ми просто виховуємо удвох Алісу. Між нами нічого немає. Справді.

Мама важко зітхнула і міцно обійняла мене. 

- Просто будь щаслива, донечко. Я дуже тебе люблю. 

- Нін, - донеслося з коридору, - Оце так! З якого приводу обійми?

Тато підійшов і своїми довгими руками притягнув нас до себе.

Згадалося, як ми так обіймалися... Тільки всі разом, учотирьох. Це було так давно, батьки ще були одружені, а ми з Нікою дружні. 

- Ну, що дівчата? Сирість розводити там не надумали?

- Ні, - засміялася я, звільняючись від обіймів.

- Ось, як завжди, Костя! Умієш ти момент зіпсувати.

Мама жартома ляснула його по плечу.

- Ну, якщо все добре, то пішли вже, Ніно. Дітям час відпочивати. Свати вже годину як поїхали в готель.

- Я ж Алісочку вкладала, а не танцювала.

- Бабусею побула, а тепер час і потанцювати.

Тато жартівливо підморгнув і, обійнявши маму за талію, повів за собою.

Ні, все-таки щось між ними відбувається.