Глава 14

Олег 

Аліска солодко спала в ліжечку. Я сам її викупав, погодував і заколисав. Годинник показував десяту вечора - дитячий час, але я не знаходив собі місця. 

Бродив, як дурень, оселею, стискаючи в руці телефон, і так і не наважившись зателефонувати Ніці... Віці, щоб дізнатися, де вона.

З одного боку на подібні запитання я не мав права. Вона - молода, вродлива дівчина, у якої має бути своє особисте життя і хоч якісь дівочі турботи. Віка ж буквально цілодобово сиділа з моєю дочкою. Тож їй, звісно, корисно вибратися кудись самій, відпочити трохи...

Але з іншого боку, вона ж живе в моєму домі, я несу за неї відповідальність, тож один дзвінок, щоб дізнатися, чи жива вона, це цілком нормальне бажання. Чи не так?

Я провів рукою по підборіддю, і тут же зрозумів, як мені не вистачає бороди. Простий жест, який раніше дарував мені хоч краплю спокою, зараз дратував до жаху.

Якщо з нею щось трапилося? Раптом Віка потрапила в аварію?

Від думки, що виникла в голові, мені стало погано. Фізично погано. Чоло вкрилося потом, ноги перестали мене тримати, і я повільно осів на підлогу, горло немов стиснуло лещатами, і я не міг зробити навіть вдиху. 

Світ перед очима поплив, злившись у якийсь сірий розмазаний кругообіг, а потім і зовсім я втратив свідомість.

Прийшов я до тями різко, від відчуття холодних долонь на обличчі. 

- О, Боже, Олеже, прокинься! - Віка кричала пошепки чи то обмацуючи моє обличчя, чи то смикаючи його. Розібрати щось мені було складно, а можливо, дівчина робила і те, і інше.

- Віка...

Мій голос звучав захрипло, горло саднило і я закашлявся. 

- Води, так? Зараз, почекай...

В одну мить дівчина підскочила на ноги й кинулася до шафки за склянкою, а потім до холодильника за мінералкою. Я ж спробував підвестися. Похитуючись, якось заліз на стілець. Сили немов покинули мене, а м'язи перетворилися на желе. Я ні біса не розумів. Що зі мною?

- Тримай.

Кілька ковтків холодної води й справді допомогли. Стало набагато легше.

- Як ти себе почуваєш?

Віка схилилася наді мною і поклала свою долоню на моє чоло. 

- Не гарячий...

Я усміхнувся і перехопив тоненькі пальчики.

- Усе добре. Мені вже краще. Завтра покажуся лікарю.

Віка смішно захлопала віями і навіть спробувала мені щось заперечити, але я, швидко буркнувши "на добраніч", пішов у свою кімнату.

І вже там, сидячи на ліжку, стискаючи руками голову, розмірковував. Що, чорт забирай, сталося?

Невже це панічна атака?

Колись, ще років зо три тому, після невдалого матчу в мене траплялося подібне перед виходом на поле, але я ніколи не втрачав свідомості й не задихався.

Так, був тремор. І піт лив, і серце стискалося в грудях, але те, що сталося зараз...

Я кинув короткий погляд на мобільний. На екрані виднівся час - початок дванадцятої. У мого психолога ненормований робочий день, але турбувати його я не наважився.

Зрештою зараз я почуваюся майже нормально. Я ж не молода панночка, цілком зможу прожити до ранку.

Упавши на ліжко, я прикрив очі долонями і важко зітхнув. Куди йде моє життя, і чому я пливу за течією, а не керую ним?

____
У телеграм каналі  вишли арт-картинки вже про другого футболіста. На цей раз Костю )  Посилання на канал https://t.me/aretelinabooks