Глава 11

Я мільйон разів чула розмови про салони, те, як дівчата скаржаться чи навпаки хвалять своїх майстрів. Не раз і не два, я зчепивши зуби, чекала закінчення таких розмов. Ні, я не була противником таких закладів. Боже борони! Це храми жіночої душі. Вони необхідні нам, як сонячні промінчики квітам. Без них ми сохнемо і в'янемо.

Попри всі зауваження мами з приводу моєї зовнішності, я ретельно доглядала за собою і не пропускала походи в храм краси. І все завдяки Машці!

Скільки себе пам'ятаю, моя найкраща подруга, а за сумісництвом колишня однокласниця завжди захоплювалася індустрією краси. Саме на її кухні мене перетворили з міні-копії Нікі на спекотну стерву Віку. Пізніше Машка мене умовила змінити колір волосся на більш спокійний і наближений до натурального. Саме цей пропелер у спідниці потягнув мене за собою на курси візажу.

І ось уже цілий рік, як я ходжу до маленької, затишної перукарні у спальному районі Києва. Кілька років тому моя діяльна подруга отримала трикімнатну квартиру від бабусі. Здавалося б – ось воно щастя! Наївні родичі вже приглядали нареченого для Маші, щоб квадратні метри швидше заселилися малечею. В той самий час сама Марія оббивала пороги інстанцій, щоб вивести житлове приміщення до комерційного фонду, шукала джерела фінансування для майбутнього бізнесу, і уважно придивлялася до всіх знайомих майстрів.

У результаті: рік тому родичі пили валеріанку з фужерів, а подруга відкривала перукарню "Шлях до мрії". Саме до неї зараз я і під'їхала на Никиній машині. Свою парковку подруга поки не придбала, але червона красуня знайшла собі містечко, недалеко від входу.

Усередині, як завжди, літав аромат мандаринової аромаолії, запах якого просто любила Маша. Варто було дзвіночку на дверях задзвонити, як через високу стійку з'явилася голова Каріни.

- Привіт, Віко! А ти до нас у гості чи наводитимеш красу?

Дівчина хоч і привітно посміхалася мені, але погляд уже скосила на книгу із записами.

- І те й інше. Знайдеться для мене віконце?

- Одну секунду.

Карина швидко переглянула два аркуші й майже миттєво набрала одну з майстринь, уточнивши, чи зможе вона розпочати роботу на годину раніше.

Потрібно було все ж таки зателефонувати Маші перед тим, як їхати.

— Вік, через хвилин десять звільниться Альбіна. Поки ви робитимете покриття на нігті, приїде Слава і займеться твоїм волоссям і бровами. А от косметолога сьогодні немає – втекла наша Катька з якимсь принцом.

Не встигла я і здивуватися вчинку найспокійнішої й найтихішої в цьому колективі дівчини, як на мене, налетів ураган, на ім'я Марія.

- Ууу, пропажа з'явилася!

Мене міцно стиснули в обіймах і поцілували в щоку.

— Хоч би подзвонила! Окопалась у пелюшках, і зовсім про мене забула, — жартома, лаяла мене Маша.

— Так-так, а ти, красуне, знову підкоряєш чиїсь серця і не знайшла секунди кинути в мене смс-кою, — сміючись, відбила я подачу, і ми, не змовляючись, поспішили до кімнати для персоналу.

Раніше тут була звичайнісінька кухня. Зараз Машка зробила з неї зону релаксу та відпочинку. Біля розширеного на всю стіну вікна стояла барна стійка з трьома барними стільцями. Ліворуч розмістилися два шкіряні мінідиванчики, а між ними - невеликий столик, на якому завжди стояли кошик з фруктами й невелика піала з солодощами. Від кухні залишилися лише одна мийка та шафка над нею. Щоправда, на комоді поруч красувалася акуратна кавоварка. Її використовували лише для потреб персоналу, у залі стояв величезний агрегат клієнтам.

- Чай? Кава? - Запропонувала подруга, поки діставала з шафки два пузаті кухлі.

- Давай, чай.

Машка обернулася і заломила брову.

— Ти ж не годуюча мати, чи я чогось не знаю? — її погляд виразно дивився на мій живіт.

Ну ось, і ця туди.

— Добре, давай кави з віскі, лікером, або що там маєш.

Подруга засміялася:

— Ого, мамо, та ти притримай коней! Чай так чай. Тобі до речі який?

Я відсунувши цю нахабницю вбік зазирнула на поличку з чаєм і взяла собі зелений з жасмином. Сама швидко приготувала і присіла на диван, чекаючи коли Маша закінчити готувати свій капучино.

— Ну, кажи, як у тебе справи? — не встигнувши навіть сісти за столик, поцікавилася подруга і тут же додала: — Тільки прошу тебе найцікавіше, а не це ось: ростемо, їмо, гуляємо, мати з котушок злетіла…

- Що? - ахнула я, ледь не впустивши кухоль.

- А що? Думаєш, де вона красу наводить? У мене, звісно. До речі, я маю тебе навчити й підштовхнути на єдино вірний шлях. Ти як: сама чи штовхнути?

Я прикрила обличчя рукою і просто постаралася перевести подих.

— Якщо чесно, в чомусь вона має рацію. Олег - чоловік видний, малечу ти любиш як свою. Не треба дивитись на мене такими очима! Я все одно скажу, що міркую. А твій Ярик… Ну, несерйозний він поки що. Не сперечаюся, гарний, талановитий, весь такий фатальний, але, Вік, він не для життя, а для відриву, драйву. Відірвалась з ним і вистачить.

— Машу, просто зупинись, будь ласка.