Глава 9

Віка

Розмова з Кірою все не виходила в мене з думок. Я машинально прибирала все на кухні: мила посуд, складала їжу в ємності, натирала стільницю, і все гадала і гадала. Кіра має рацію - цей ж перше Різдво для Аліси, і ми повинні створити для неї казку. Нехай вона ще мала і, можливо, нічого й не згадає про це свято, але я хотіла б розповісти їй про нього щось дивовижне й неймовірне. А ще краще закарбувати на фото або зняти на камеру телефону маленьке відео. Скажімо, як вона дивиться на першу ялинку у своєму житті або як вона розпаковує подарунки. Гаразд, не вона, а я, але це буде перший Алісин подарунок від Діда Мороза!

Що більше я думала про це, то рішучішою ставала. Поцілувавши ніжні щічки мого сонечка, я дбайливо поклала малечу в манеж і ввімкнула їй мобіль із метеликами. Аліска обожнювала просту мелодію і з цікавістю розглядала танець яскравих метеликів. Отже, у мене є час для розмови з Олегом. Підхопивши з комода радіо-няню, я поспішила до зали. 

- Олеже, через кілька тижнів Різдво. Як ти дивишся на те, щоб прикрасити будинок і встановити ялинку?

Я вимовила все скоромовкою, щойно зайшла в кімнату. До крісла, в якому знаходився чоловік, було ще метра два, але я не зробила жодного кроку вперед. Так і застигла на місці кам'яним витвором, забувши, що потрібно дихати.

Олег відклав убік планшет і похмуро подивився на мене. Мої долоні вмить стали вологими від хвилювання. Лаятися, сперечатися я не хотіла, але й залишати свою крихітку без свята також.

- Тобі потрібна моя допомога? Чи дозвіл витратити якусь суму?

- Я не про це...

Якось про це я зовсім не думала. Для мене було важливим досягти самого факту свята, а не спосіб його організації.

- Ти не проти все тут прикрасити?

- Звичайно, ні. Не думав, що це треба обговорювати. Ніка зазвичай займалася всім сама, — Олег замовк на півслові, але швидко прийшов до тями, — Я ніколи не ліз у це.

Сумна посмішка торкнулася моїх губ. Звичайно, знаючи сестру, безглуздо припускати, що чоловік брав якусь активну участь у приготуванні до Нового Року. Напевно, Ніка вважала це своїм обов'язком. Та й не любила вона, щоби хтось плутався під ногами.

Уявити Ніку, яка скрупульозно розглядає пакувальний папір або вибирає скатертину для святкового столу, немов від цього залежить доля всієї Галактики, так легко!

Серце защеміло від гіркоти. Просто неможливо уявити, що я більше не побачу цього, не пожартую над нею.

— Я сама з усім упораюсь.

Олег кивнув і повернувся до планшета, я ж зробила кілька кроків із зали та запнулася.

А як я сама впораюся? У мене ж Аліска. І ялинку я може бути сама і виберу, навіть заплачу, щоб мені її завантажили на машину. А далі? Як я її в хату занесу? Встановлю?

Можна замовити доставляння додому, але де гарантія, що мені привезуть саме мою ялинку, чи що, вибрана мною лісова красуня, приїде цілою та неушкодженою? А потім в Олега високі стелі. Стрибати туди-сюди зі драбиною нелегко і занадто багато часу подібний підхід "з'їсть". Аліска ж терпінням не відрізняється і в кращому разі сама пів години пограє на матрацику, а потім все – ручки!

Закусивши губу, я розвернулася до Олега.

— Ти ще щось згадала?

- Ні, - я хитнула головою і гучним зітханням зізналася: - Я не впораюся сама, вибач. Ти зможеш мені допомогти?

Олег здивовано заламав брову. Ось чорт! Жінки зазвичай, мабуть, із подібним мають справлятися самі. Стало дуже соромно і я вже хотіла забрати свої слова назад, як чоловік тепло посміхнувся:

- З радістю.

- Правда?

- Ага!

Олег підвівся з крісла і потер в передчутті руки:

— Піду гляну на горищі ящики з новорічними прикрасами. Переберемо разом і накидаємо список, що потрібно буде докупити. А через пару днів у мене буде вільні півдня, і ми зможемо з'їздити по ялинку та іграшки.

Я закивала, як бовдур, вторячи пропозиціям Олега:

- І подарунками для Аліски! А ще мені потрібно буде зайти в дитячу крамничку - купити щось нашій принцесі.

— Це буде її перший Новий Рік.

Чоловік усміхався, і я раділа, що все так добре склалося. Боялася, що доведеться вмовляти Олега, переконувати, а виявилося все так легко і просто.

- Спасибі тобі величезне!

Емоції били настільки сильно, що я мало не обійняла чоловіка. Змогла себе обсмикнути буквально в останній момент.

Ні, звичайно, я не боюсь дотиків до Олега і нічого в них такого немає. Просто після слів мами подібне прирівнювалося мною мало не до спроб спокуси та флірту.

Можливо безглуздо, але інакше я це сприймати завдяки мамі не могла.

- Гей! Це тобі дякую. За все, Вік.

На серці стало так тепло! І не лише через подяку Олега, а й тому, що він назвав мене моїм ім'ям, а не чужим.

____
У телеграм каналі вийшов пост про Євгена (капітана сбірної)  з артом та невеличким пояснуванням. 
Кому цікаво - запрошую. https://t.me/aretelinabooks