Глава 8

Олег

Вдома було чудово: тихо, тепло, затишно і пахло шарлоткою. Я, не втримавшись, поклав на тарілку другий шматок бісквіту з яблуками. Просто смакота! Я вже сто років такого не їв.

Я з вдячністю подивився на Віку, але дівчина була зайнята донькою і не помітила моєї уваги. Я ж почав розглядати її: промениста посмішка, темні вії, дрібні ледь помітні веснянки на блідій шкірі. Пам'ятаю, свої Ніка постійно виводила огірковим лосьйоном. У ванній часто пахло ним. Коли Ніки не стало, я довго не міг прийти до тями й все навколо здавалося таким нереальним. Донька здавалася не маленьким рідним чоловічком, а чимось незрозумілим, що постійно кричить. Цей будинок, життя, люди – все не моє.

Я ніби не жив, а існував. Заперечував смерть Нікі, зміни в моєму житті, не вірив у те, що сталося. Все здавалося безглуздим і неможливим. Поки я випадково не зачепив у ванній цей безглуздий лосьйон. Пляшечка впала і ванна наповнилася огірковим запахом. Тоді я й прокинувся. Все було правдою. Ніки більше нема, а моя донька є, і нею займалися нехай не чужі люди, але не я – ось що головне. Не вірно. Так не мало бути. Ніка цього не хотіла б.

Я сколихнув головою, відганяючи болючі спогади і звертаючи увагу, що Віка ніяк не приховує своє ластовиння, наче й не помічає його.

Я нахилив голову трохи в бік і придивився уважніше. Воно абсолютно не псувало красу дівчини, а навпаки додавало якогось шарму. Немов доводячи, що її краса справжня, природна. Що це заслуга природи, а не косметологів.

Важкі пряді волосся вільно падали на плечі, і маленькі кулачки донечки міцно стискали їх. Віка посміхнулася і навіть не спробувала вивільнитися.

 Цікаво, Ніка теж так би поводилася? Вона б теж виглядала такою… не знаю, ніжною, мабуть…

Я потирав шию, прагнучи зупинити перебіг подібних думок і відволіктися на щось інше.

Погляд упав на шарлотку. 

А як мене зустрічала жінка? Ніка теж готувала вдома і теж чекала на мене біля автобуса, як сьогодні Віка.

Тільки ось було все не так. Дружина очолювала дівчат і першою летіла до мене. Бувало що Ніка застрибувала на мене і пристрасно цілувала в губи привселюдно. Коли ми їхали додому, вона переказувала  всі події, що відбулися за моєї відсутності. Часом мені здавалося, що я виїжджав на місяць, а не на кілька днів.

Вдома на мене чекав святковий стіл у залі: кілька салатів європейської кухні, суп з якоюсь важковимовною назвою, основна страва і десерт, який виглядав, як витвір мистецтва.

Вночі в нас був до біса гарячий секс.

Ідеально? Надто. Настільки, що мені здавалося ніби ми приймали участь у якомусь реаліті-шоу. Тільки от сказати хоч щось дружині я не посмів. Адже вона так старанно готувалася.

Тільки зараз, сидячи на кухні, насолоджуючись звичайною шарлоткою, звичайнісіньким чаєм з лимоном і слухаючи розповідь не про інших дружин футболістів або плани на майбутній сезон, а тихе щебетання двох дівчат, я зрозумів, чого мені не вистачало в сімейному житті.

Теплоти. Справжнього людського тепла. Коли ніхто не грає потрібні ролі, прагнучи догодити іншому, а просто ділиться теплотою.

Я не любив Віку, вона точно не любила мене, але жити з нею мені виявилося комфортніше, ніж із власною дружиною.

Усвідомлення цього боляче різануло мене по серцю. Як же так? Хіба таке можливо?