Глава 7

Віка

Аліса сиділа в кенгурушці обличчям до мене і щасливо посміхалася, дивлячись, як я корчу їй рожиці, показуючи різних звірів. Думаю збоку це виглядало дивно, але мені було байдуже. Головне - ми дихаємо свіжим повітрям, а маля щасливе і задоволене.

Начхати на погляди "подруг" і тихі пошепки. Мені нема до них справи! Абсолютно!  І все одно скосила очі у бік компанії дівчат. Кожна з них виглядала як модель: укладене волосся, професійний макіяж, шубки, високий каблук чобітків і брендові сумочки. Від них віяло успішністю, красою та… Чорт, вони явно знали, чого хочуть від цього життя.

Я виглядала, як няня чи бідна родичка. Хоча стоп, адже я саме нею і є. Довелося закусити губу, щоб не розсміятися. Але що поганого у моєму статусі? Нічого немає, тому ніс вище, а усмішку ширше.

- Хто так робить? Фир-фир-фир...

Я смішно посмикала носиком і заслужила на нову посмішку Аліски.

— Наймиліший їжачок на світі! - відповів жіночий голосок за моїм плечем.

Я обернулася і помітила руду дівчину в дутій куртці, як у мене. На її голові, як у мене була шапка. І шарф! І зручне зимове взуття.

- Привіт, Кіро.

Мені дуже подобалася ця дівчина. Напевно, вона була єдиною з усіх, хто дуже тепло і по-справжньому щиро поставився до мене.

- Як справи, Вік? Тримаєшся?

Вона погладила Аліску по спинці:

— Яка вона солоденька. Можна я трохи її на ручках потримаю?

Алісці Кіра теж подобалася, тому я довго не роздумуючи, витягла принцесу з кенгуру і передала дівчині.

- Як вона підросла! Вже важка.

Кіра лоскотала кінчик носика мого сонечка своїм носом.

- Як солодко вона пахне! Ммм…

Аліску міцно обійняли.

- Як ти? - я кивнула в бік поки що ледве помітного живота.

- Чудово! Їм за троє, а не за двох. Сплю, як тхір: і вдень, і вночі й в обід!

Я засміялася.

- А ви як? Як тобі живеться з Олегом?

Останнє питання дівчина поставила майже пошепки.

Я знизала плечима, кинувши нічого незначущі "нормально". У побуті все було тихо, спокійно. Коли проводили час з Аліською, то сміялися і жартували. А ось наодинці ми майже не залишалися. Навіть якщо таке й траплялося, ми просто ігнорували присутність один одного. Кожен займався своїми справами.

Не було сварок, нерозуміння, образ.

Не було флірту, двозначності чи чогось такого.

Все було рівно й “ніяк”.

— Вже вирішили, де святкуватимете Новий Рік? Якщо не боїтеся гучних компаній та вагітних жінок, можете приїжджати до нас. Народу буде багато.

З Олегом ми поки що не говорили про це. Я все відтягувала, шукала слушний час. Раптом він взагалі не захоче що-небудь святкувати? Я читала, що у такі дні особливо боляче відчувається втрата.

— Це перший Новий Рік Аліски, — бачачи мої метання нагадала Кіра.

— Я не знаю... Ми не говорили. Все складно.

Ми обидві синхронно зітхнули.

— Але якщо ви надумаєте, ми будемо раді.

Аліса закапризувала і потягла до мене ручки. Я підхопила своє сонечко, а Кіра потяглася до телефону.

Вона швидко прочитала повідомлення і підняла очі.

— Вони під'їжджають!

Почувши оголошення Кіри, решта дівчат теж підійшли до нас.

- Тобі Ілля написав? - Уточнила Соня, похмуро дивлячись на свій телефон.

- Ага!

- О, і мій написав! - Усміхнулася Літа.

Всі дівчатка почали вдивлятися в далечінь і я теж.

____
Що ж блог відкладається, але кому цікаво подивитися на арти усіх футболістів запрошую до телеграм каналу https://t.me/aretelinabooks