Глава 5

Олег

- Що ти робиш? 

Капітан команди, а за сумісництвом моя головна нянька після смерті дружини, зі здивуванням дивився, як я перебираю сувеніри з символікою нашого клубу.

Дідько, він такий смішний зараз. Так і хочеться заіржати конем. Я майже впевнений, що Жека подумки перебирає всі статті, які прочитав, щоб ідентифікувати мій "симптом".

- Вибираю шарф, - якомога невинніше відповів я, стримуючи сміх.

- Шарф? Навіщо? Ти загубив свій? Але якщо так, давай заїдемо в магазин і купимо новий. Ці абсолютно точно ніфіга не гріють!

Я перестав перебирати товари. Що толку, якщо всі шарфи однієї довжини? Це я Віці можу його взяти, а ось Алісці - куди? Вона ж ним як мумія обмотатися зможе!

На мить я уявив свою крихітку в зеленому довгому шарфі з емблемою клубу внизу. Сто пудово немов гусеничка! Гаразд, візьму.

- Два, будь ласка, - звернувся до продавця і простягнув йому карту.

- Що ви які гроші! - замахав руками молодий хлопчина, спритно складаючи обрані мною речі у фірмовий пакетик. 

- Ти комусь береш? - здогадався капітан, який все ще стояв поруч, і помітно розслабився.

- Так, своїм дівчатам. Щоправда, Алісці потрібно буде підрости для нього ще років так десять.

- Ось, візьміть. - продавець простягнув мені пакет. - А можна попросити у вас автограф?  - соромлячись запитав хлопець.

- Не питання. Можна навіть два. Підпишешь хлопцеві щось?  - я ткнув Жеку в бік. 

Буде знати, як бігати за мною хвостом.

Так, моя дружина померла. Так, у мене важкі часи, але якого біса? Те, що за мною ходять слідом і з побоюванням стежать за кожним рухом, душевного спокою не додає. Відчуваєш себе чи то мавпою з гранатою, яку всі бояться, чи то чумним якимось.

- З радістю! Де підпис поставити?

Капітан першим узяв маркер і схилився над шарфами. Паперу в продавця не знайшлося. Утім яка різниця? Ми з хлопцями де тільки свої автографи не залишали! Я одного разу навіть на стодоларовій купюрі підписувався, а наш Дімка тільки те й робить, що залишає свої закарлючки на плоских животиках і пишних грудях. 

Тож шарф - це майже звично.

- Як у тебе справи взагалі? - поцікавився Жека, коли ми вже сіли в автобус. 

Довго ж він чекав.

- Добре, а в тебе як?

Женя насупився.

- Дивно в мене. 

Я заломив брову. 

- Детальніше.

- Пам'ятаєш вечірку Іллі перед весіллям?

Вона була за кілька місяців до народження Аліски і смерті Ніки. Тоді я ще був безтурботний, веселий і позитивний з якого боку не поглянь. Здається ніби й не я зовсім.

- Не зовсім. Дімка найняв цілий клуб стриптизерок. Бармен витворяв якісь трюки з жонглюванням пляшок і вчасно підливав мені в склянку. 

- Я там декого зустрів.

Я заіржав. Кого він міг там зустріти, як не стриптизерку?

- Настільки незабутньо ніч провів?

Обличчя Жеки одразу ж посіріло.

- Забудь! - буркнув він і відвернувся.

Твою дивізію! Бути такого не може! Мало нам було діви Марго, яка з Жеки мало не всю кров висмоктала. Так тепер ще й нова пасія, "легка на підйом".

- Гей, бро! Послухай, експерименти і різноманітність - це добре. Кілька спекотних і відв'язних ночей - круто, але не потрібно тягнути у свій світ когось заради яскравих емоцій. Без жартів - не все в нашому світі умовності. Дівчата деяких професій не створені...

- Замовкни! Вона - мій препод в універі. 

Слова справді застрягли в горлі. Препод-стриптизерка - це щось нове...

- Не зрозумів.

- Ось і я ні чорта не розумію. 

Кілька хвилин тиші змінило дивне запитання:

- Олеже, а що ти відчув, коли дізнався, що станеш батьком?

Я змирив друга пильним поглядом. Адже це не те, що я думаю?

- Вона вагітна?

- Так.

Приїхали, ну точно чергова курва. Вирішила, мабуть, забезпечити своєй дитині непогані аліменти. 

- Сказала, що малюк твій? - уточнив я, уже знаючи відповідь і розмірковуючи, як би тактовніше порадити кепу не поспішати, а перевірити слова цієї пані.

- Ні, навпаки несе якусь нісенітницю і бігає від мене.

Усі поради застрягли в моєму горлі. Несподівано. Дивно. Нелогічно. Хоча хто цих жінок розбере? Вони вміють поводитися... як Ніка. Хвиля болю і злості обпалила всі мої нутрощі, а горло стиснув спазм. 

Я відчував, як моє серце забилося в шаленому темпі, а на скронях виступив піт. Таке вже бувало і не раз. Черговий напад. Що там казав цей мозгоправ? Ах, так, стежити за диханням і уявляти те, що вас заспокоїть.

Подих-видих.