Глава 3

Віка

Давши собі кілька секунд, щоб заспокоїти нерви, що розхиталися, і відкинути убік похмурі думки, я прийняла виклик і з побоюванням прислухалася до голосу Олега. Не те щоб я за такий короткий термін змогла вивчити чоловіка настільки, щоб зрозуміти його настрій по одному “Алло. Як ви там?”, але все ж таки. Говорив Олег спокійно, розслаблено, навіть трохи ліниво.

Мабуть, він уже у ліжку. Ось перед сном і подзвонив дізнатися, як Аліска.

— Ми добре. Сьогодні гуляли у парку, дихали свіжим повітрям, солодко спали в обід, потім дослідили те дерев'яне брязкальце у вигляді сонечка. До речі воно класне! Аліса від нього у захваті. Величезне дякую.

— Гей, ти дякуєш мені за те, що я купив іграшку власній доньці?

Олег чи то глузував з мене, чи справді образився, але спробував приховати це за жартом.

Я ж поспішила порозумітися:

— Що ти! Це я від Аліски дякую, а від себе натякаю – побачиш щось кумедне, не стримуй себе, купуй!

До кінця фрази я вже відверто сміялася у слухавку.

— Вже? Мені хлопці розповідали, що "купи! купи!” буде оточувати мене починаючи років із двох.

— Ми б'ємо рекорди! — з жартівливою гордістю вимовила я, посміхаючись на все обличчя.

З Олегом дуже легко спілкуватися, коли справа стосується Аліски, і дуже складно, коли йдеться про щось інше.

— Намагаємось відповідати татові. До речі, як ти там? Тренування перед матчем пройшло позитивно? Ми з Аліскою будемо завтра дивитися пряму трансляцію і вболіватимемо за вас.

— Дякую.

— Гей! За що ти мені дякуєш? Забув? Я лише кажу від імені твоєї доньки. А доньки вони знаєш які? Завжди за татка горою!

Я сумно посмінулася, згадуючи зараз свого батька. Ми з Нікою і справді завжди була на його боці. Навіть коли вони з мамою розлучилися. Коли Ніка померла, я, попри мамину заборону, зателефонувала йому. Він кинув усе і прилетів, але спізнився на похорон. Прощався з сестрою він уже біля могили, сумно дивлячись на її фото.

— Тоді привезу вам шарфи з емблемою клубу.

— Ми носитимемо їх з гордістю. — пообіцяла я і кинула погляд на настінний годинник.

Майже з десять вечора. Невдовзі в Олега відбій. Він завжди суворо дотримується спортивного режиму. Особливо напередодні гри. Бувають після матчу хлопці трохи розвіюються: гуляють містом або відвідують вечірки та клуби. Але до гри все суворо.

— Домовилися. Тоді на добраніч, Ніко.

Олег знову обмовився, але я не почала його виправляти, лише побажала того ж і відключила зв'язок.

Залишивши телефон на столі я налила собі в кухоль чай, що вже заварився, і знову підійшла до вікна. За склом нічого не змінилося. Так само порожньо і самотньо.

Як же бридко на душі!

Спочатку мама, потім спогад про тата, а зараз ще й Олег. Як довго він зватиме мене ім'ям сестри? Я розумію, що йому складно. Він все ще сумує за нею, кохає. Може зі мною він такий відсторонений, бо я нагадую йому її?

Я кинула погляд на власне нечітке відображення у вікні. У школі ми з Нікою були дуже схожі: майже однакові риси обличчя (у мене лише трохи незграбні), однаковий відтінок волосся і зачіски. Ні вона, ні я не хотіли коротку стрижку й обидві носили довге волосся до середини спини. У старших класах ми плели коси й крутили волосся перед побаченнями. Та й фарбуватися мене навчила сестра. Тож я була її мінікопією.

А потім трапився Славко.

Я одразу помітила однокласника Нікі. Гарний, високий хлопець займався плаванням і весело жартував у компанії. Це було кохання з першого погляду. Я писала наші імена у зошиті й малювала навколо них одне велике серце, пронизане стрілою. Намагалася сфотографувати його крадькома.

І звичайно ж поділилася своїми почуттями з сестрою. З ким ще ж я могла? Вона для мене була найбільшою подругою.  

Ніка лише спохмурніла і сказала, що все дізнається про Славку: що він любить, які дівчата йому подобаються.

Через два тижні він цілував її у губи на прощання біля нашого під'їзду.

Він вибрав її.

Після історії зі Славкою я змінилася, віддалилася від сестри, перестала з нею ділитися потаємним, пішла зі спільної компанії друзів та змінила зовнішність, на скільки могла.

Коротке каре, чорне волосся, світла пудра, стрілки, соковита червона помада. Я більше не виглядала молодшою сестричкою. Дехто навіть думав, що ми з Нікою двійнята.

Через кілька місяців після мого чудового перетворення Слава вартував мене вже з квітами, але мені зрадники не потрібні.

З Нікою ми помирилися врешті-врешт і навіть спробували знову зблизитись, але не змогли.

Між нами так і залишилася тріщина, а я так і не повернулася до колишнього кольору волосся. Чорний колір змінився на шляхетний каштановий, волосся знову відросло і зараз коса діставала мені до талії. Косметикою я майже перестала користуватися, але тим помітніша різниця між мною та Нікою. Вона завжди робила собі вилиці, підводила розріз очей, а її губи після уколів змінили свою форму. Колір очей у нас завжди був різним. У Нікі він був волошково-синій, я страшенно заздрила їй і не любила свої сірі очі. Зараз же з каштановим волоссям вони мали гарний вигляд. Я більше не мріяла про інший колір і взагалі прийняла себе такою, як є.