Глава 1

Віка

— Що? — ахнула я. — Мамо, ти у своєму розумі? Що ти таке кажеш?

Я не вірила власним вухам. Світ зійшов з розуму? Або я? Чи мама?

— Облиш цю драму у голосі! — зло підвівши голову, вона глянула на мене. — Ніку вже не повернути, а Алісу ми можемо втратити у будь яку мить, якщо ти не почнешь щось вже робити. Олег – молодий, талановитий, заможній красень. За ним фанатки ходять натовпом, а ти, замість того, щоб діяти та захистити нашу дитину, 

робиш із себе сором'язливу квітку!

Я стояла стовбуром та не могла прийти до тями від почутого! Думки розбігалися у різні сторони, як перелякані світлом таргани. Я і двох слів не могла зв'язати, на відміну від мами.

— Віко, я не жартую. Схаменися й почни вже діяти Зрештою, ти дала обіцянку сестрі!

— Стати мамою для дочки, а не спокусити її чоловіка! Ніка померла лише три місяці тому, а ти вже підкладаєш мене під Олега.

— Отже, вся справа тільки в часі? Ти не проти вашого шлюбу. Що ж я рада, що хоч би це ми з'ясували.

— Я проти!

Мама завжди була майстринею маніпуляцій, але сьогодні вона перевершила саму себе.

— Я кохаю Ярика і незабаром він повернеться.

— І що? Ну повернеться твій Ярик, і що це змінить? Вважаєш, Олег віддаси вам Аліску на виховання? Чи, може, твій чудовий Ярослав палає бажанням стати батьком для чужої дитини? Він за три роки так і не наважився освідчитися тобі, а тут раптом ладен буде взяти на себе відповідальність за сім'ю? Подивись правді в очі, Віко!

В очах защипало від сліз. Ось вміє мама по відкритій рані влучно бити. Кілька разів я вже мала розмову про Алісу з Яром, але він переводив її в інше русло, а я відступала, даючи нам обом ще трохи часу прийняти круті віражі долі.

Смерть Нікі стала несподіванкою для всіх. Молода, гарна, здавалося б, здорова сестра, яка всього на два роки старша за мене, померла при пологах. Щасливий день швидко перетворився на жалобний.

За два дні до від'їзду до штатів із коханим, зателефонувала мама і, плачучи у слухавку, повідомила про трагедію. Залишити її, похорон сестри, а головне, новонароджену племінницю, яку я пообіцяла Ніці, напередодні, любити й берегти, як свою, я не змогла.

Ярик засмутився, але зрозумів мене. Полетів сам і досі, всі ці три місяця, дзвонив, писав і чекав на мій приїзд до нього. Хоч обидва ми розуміли, що це вже малоймовірно. Я не можу покинути Алісу та… Олега.

Тільки останнього зовсім в іншому сенсі. Не в тому, про яке зараз говорила мати.

  — Мовчиш?

Мама підійшла до мене й обійняла за плечі.

— Вікуся, я теж сумую за Нікою. Нам усім її не вистачає. Але я прошу тебе, заради її пам'яті, заради мене, заради Аліски, вияви свою жіночу суть і стань для Олега дружиною.

Глухий біль стиснув груди.

— Як ти можеш таке казати? Просити мене про подібну ницість та ще й прикриватися пам'яттю Нікі?

Я вирвалася з обіймів і відійшла до вікна кухні. За вікном вже було темно. У світлі ліхтарів повільно кружляв сніг, безлюдними вулицями їздили машини, світячи фарами.

Так порожньо, тихо і нескінченно самотньо, як у мене на душі.

— Мам, будь ласка, йди.

— Віка, та послухай же ти мене хоч раз! Не сьогодні-завтра Олег приведе до квартири жінку і тоді ні ти, ні я йому тут будуть не потрібні. Ми зможемо бачити Аліску у найкращому випадку на свята та на канікулах. Ти хоч подумай, яке життя чекає на неї з мачухою? Пошкодуй дівчинку хоча б…

— Йди додому! — крикнула я, скидаючи зі щік сльози. – Ти не сповна розуму. 

Мій голос пролунав надто голосно і, очевидь, налякав Алісу. У радіоняні почувся плач дитини.

Не зволікаючи жодної митті, я поспішила до немовля. Не знаю, хто кому зараз був потрібним більше: я Алісці чи вона мені.

Тільки притискаючи до себе теплий, солодко пахучий пакунок, я змогла вгамувати серце, що гулко стукало.

 – Моя дівчинка, моє сонечко, моя радість, моє серденько.

Я обов'язково знайду спосіб уберегти тебе від усіх негараздів, але не таким моторошним способом, як пропонує бабуся. Не такою ціною.

Наспівуючи колискову, я почала заколисувати малу. Як же добре мені було поруч із нею. Здавалося, я можу вічність так тримати її на руках, співати пісні та розглядати найбільше диво у всесвіті. Поряд з Аліскою я забувала про всі свої тривоги, про розбіжності з Яриком, про труднощі спільного життя з Олегом, навіть про недавню мамину розмову.

Лише чверть години, і я вже заспокоїлася настільки, що була готова поговорити з мамою без емоції, заспокоїти її. Зараз я чітко розуміла, що рухав нею страх втратити Аліску, а не щось інше.

До того ж частка істини в її словах є. Якщо Олег захоче пов'язати своє життя з жінкою, то так, в Аліски з'явиться мачуха і вона не терпітиме мене в їхньому домі. Нам із мамою доведеться піти убік і бути напохваті.

Але що, якщо вона буде гарною людиною? Що, коли все не так страшно, як здається? Звісно, цими думками я з мамою ділитися не збиралася. Вона явно була готова побачити ситуацію з цього боку.