8

Чому кажуть: «Жахливе вбивство»? Щоб підкреслити щось. Наприклад, наскільки саме факт, процес чи наслідок вбивства жахливий. Але хіба воно може бути «НЕ жахливим»? Чи вбивство буває привітне, привабливе? Візьмемо на віру, що раз є жахливе, значить, і не жахливе – теж є. Та не в цьому випадку.

Слова «цінність людського життя» у Місті вже багато поколінь не мали ніякого значення, та і не звучали. І раптом хтось у буденній розмові згадував, що колись "Життя" писали з великої літери… На нього дивились, як на дурня.

Тож яке вбивство сталось у Місті? Чи, якби новинникарі не кричали на усіх перехрестях: «Жахливе... Жахливе..! Вбивство... Вбивство..!», - то ніхто і не звернув би на нього увагу? 

«Жахливе вбивство» сталось у зимову ніч, Ніч Тьмяних. Дідусі з бабусями розповідали, що така ніч – темна, беззоряна, туманна – матір усіх злочинців та збоченців. Покровителька Вторинників, захисниця Вторгнярів і, звісно, вотчина усіх Незмиренних. Така ніч наступала тільки один раз на сто Перших днів, коли Світило стомлювався і зраджував своїх дітей, Яскравих, нагадуючи: смертні всі.

Темнозір належав до спільноти Кривавих Наймитів.
Не можна сказати, що це був його вибір. Хапальники Наймитів, коли приходив Час Поповнення, виходили в Місто і просто забирали дітей. Невідомо, чи випадкових, чи якось вони раніше випильновували певні родини.

Власне, родина Темнозіра, у котрого тоді, звісно, було інше ім’я, не була якоюсь особливою. Батько працював паромником, мати заробляла вишивкою, старша сестра – дарувала одруженим чоловікам насолоду за дещицю винагороди. Можна сказати, що у Глухому Куті, який якраз був розташований біля Воріт Пізнання, це була найзвичайніша родина. Така, як усі.

Котрісь родини на Час Поповнення чекали з острахом – не хотіли віддавати дітей геть, залишаючись наодинці з бідами. А інші – з нетерпінням, прагнучи позбавитись надлишкових шлунків, які треба було регулярно наповнювати. Батьки Темнозіра ж взагалі не чекали. Їм було просто байдуже.

У День Всепрощенних Діянь батько Темнозіра зґвалтував його майбутню матір, коли тій було одинадцять Перших. Обом сподобалось. І мала пішла жити до старого паромника. Як на роботу. А що з’явились діти… Ну, у всіх час від часу бувають.

Хапальники прийшли в призначений час, забрали малого. Батько був на роботі. Мати з сестрою навіть не підняли очей від мисок – якраз обідали. Через два дні, коли всіх малих посортували за якимись тільки Воротарям Кривавих Наймитів відомими особливостями, хлопець отримав спільнотне ім’я – Темнозір. Ось таким чином відбулось, мабуть, його справжнє народження під Світило.

Не можна, теж правда, сказати, що Темнозір був нерадий такому вибору. По-перше, нічого доброго в житті він не бачив, бодай, навіть, якоїсь уваги до себе. А в спільноті було в достатку їжі, роботи, натхнення. А, по-друге і найголовніше – у життя тепер буде Ціль. 

Адже Криваві Наймити відали Воротами Пізнання, одними із чотирьох Великих Воріт Міста. І тільки вони знали, що і як за тими Воротами. І тільки вони могли приносити в Місто з Потойбіччя знання, їжу, одяг, забавки. Троє інших Великих Воріт не відкривались вже сотні поколінь. Ворота Зародження і Ворота Пожертви замкнули з боку Потойбіччя, Ворота Погибелі – замкнули зсередини Міста і запечатали Стратою Вічного Життя. Всі ці історії давно стали легендами. 

Спільноти ж, що відали іншими Воротами, вели з тих часів дуже замкнений спосіб життя, і, на відміну від Кривавих Наймитів, в Місто виходили тільки в Час Поповнення. Тож Темнозір був вдячний, що Криваві Наймити взяли його до себе, а не Водяні Наймити, Вогнені, чи, що найгірше, Прокляті.

Цієї ночі Темнозір мав нести Варту біля Воріт. Це було просте, цілком умовне завдання, що означало закінчення першого кола навчання. Іспити вже минули, і хлопець здав усі на відмінно. Але тільки після Варти біля Воріт член спільноти діставав право вибирати собі Ціль.
Хтось хотів працювати над розподілом здобутих благ, хтось прагнув вчитись далі, щоб його допустили до виходу у Потойбіччя. Хоча, більшість, звісно, відсіювали для побутових служб. Ще до того, як давали право нести Варту біля Воріт. Тож, якщо по закінченню першого кола ти таки отримував це право – Воротарі тебе ВЖЕ оцінили, і на узбіччі життя спільноти ти точно не опинишся.

А раптом тебе помітить і сам Володар Ключів...

Задача нести Варту біля Воріт не містила в собі нічого більшого, ніж: відходити Ніч Тьмяних попри Ворота Пізнання, взад-вперед, поки Світило відпочиватиме від своїх попередніх Ста Кіл. Незважаючи на всі страшні історії, які, як заведено, розповідали старші молодшим, насправді в цю Ніч давно вже нічого особливого не відбувалось. Попередники Темнозіра неодноразово рахували кількість кроків, які доводиться робити за Ніч – адже нічого іншого, як рахувати кроки, там просто не залишалось робити.

Все змінилось на сім тисяч сто сорок першому кроці. За дивним збігом обставин, рівно стільки Світилових Кіл до цього часу прожив Темнозір у Поцейбіччі.

У Ворота Пізнання з густого туману Ночі Тьмяних вдарила яскраво-синя блискавка. На мить засліпло Місто. І коли Воротарі вибігли надвір, то побачили на місці Воріт Пізнання – темне провалля.

Ось так і сталось це «Жахливе Вбивство». Жахливе, тому що це було Вбивство Воріт Пізнання.