9

Марта і Марічка були найкращими подругами, скільки себе пам’ятали. Їх іноді питали, чи вони не сестри. Іноді питали і як вони познайомились. У ці моменти дівчата тільки лукаво переглядались - ніби то така страшна таємниця, що втаємничувати в неї аби-кого аж ніяк не слід. Насправді, вони б і не змогли згадати. 

"Сестрами" вони були доволі несхожими. Марта - невисока пухкенька дівчинка, по-рубенсівськи мила, завжди з припіднятими кутиками губ, наче кожна її думка викликає у неї ж усмішку. І у висловлюваннях її з будь-якого приводу це доволі яскраво виражалось - ніколи не лізла за словом у кишеню. Марічка ж, навпаки, була, здебільшого, мовчазна. Витончені риси обличчя цієї високої красуні могли бути зразком для творчості кращих античних скульпторів. Коли б вони намагались зобразити якусь вічну, холодну, але прекрасну богиню. Марічці не потрібно було слів - її погляд настільки красномовний. Для "особливо тупих", часто хлопців, Марта перекладала "на людську мову" Маріччині погляди.

Цього ранку Марта, як завше у будні, поспішала на роботу. І так само, як завше, трамвай вперто не збирався з’являтись з-за повороту. Ще хвилини дві - і можна забути про те, щоб встигнути на роботу вчасно. Але... Не звикати. Сварити не будуть. А от Марта висварить їх усіх - хай не рослабляються. І почне от прямо зараз з гарячої лінії міста - і так там  нічого не роблять, хай хоч трамваї підганяють! 

Раптом на трамвайну зупинку, де, слід сказати, досі крім Марти нікого не спостерігалось, вибігла захекана дівчина років двадцяти. І з таким протяжним: "Хууух", - глянула на Марту своїми смарагдовими очима, що та аж зраділа. 

- Еее... Трамвай їде?

- Штаах? Гоой... Ні. Хуух... Просто кінець світу на носі! А я не знаю, що робити. Але трамвай потрібен.

- Мдаа... А я то думала, тільки в мене понеділок погано почався.

Зеленоока якраз відхекалась, завмерла, і з подивом глянула на Марту.

- НЕДІЛЯ! Понеділок завтра. Взагалі-то. Але пофіг, він і так не настане.

Марта бухнулась на лавку. Неділя. Ну і якого ... вона вставала о шостій ранку? От дурепа. Сплутати дні тижня - такого з нею ще не бувало. Напевне, це вже ознаки старечого маразму. Не даремно кажуть, що 19 - ще ОК, а 20 - вже повний капець.

Низка некрасивих думок в одну мить промайнула у свідомості Марти і чкурнула геть. Як і чкурнула геть зеленоока - не стало терпіння трамвай чекати. Та Марта, якій раптом стало цікаво (не дивно, адже в неділю їй завжди було абсолютно нічим зайнятись), окликнула:

- Стій! Ану чекай. Давай я тобі поможу світ врятувати. Раз вже сьогодні неділя. Ще мою подругу покличемо. Ми втрьох будемо як ті... Сейлормуни! Врятуємо світ ще до обіду.

Зеленоока усміхнулась - і з-за повороту виринув трамвай.

- Ооо! Вртяуєм світ, а потім приходь сюди щоранку у будні, тільки трохи раніше, і всміхайся - тоді трамваї почнуть їздити за графіком.

- Ґалічка.

- Не поняла. Морська? 

- Ні, хах, звати мене - Галічка. Бігом в трамвай і дзвони подрузі. Ти і так не повіриш, звісно, але справа дійсно дуже серйозна!

Їхати було далеченько, тож дівчата розговорились.

- Хм, ти теж знаєш пана Василя? То наша зустріч цілком не випадкова, виявляється.

- Не знаю, що там випадкове, а що нє, але пан Василь в нас працює штатним екскурсоводом. Так що я його добре знаю. А от тобі він хто?

- Нуу... Давній друг і порадник.

- Угу. Ну, то шо він давній, він і сам часто каже. Ладно. А що нам від нього треба? А, ну да. Дружбу і пораду, я поняла. Ну ОК. То що там зі світом сталось?

- Мій хлопець зник.

- Аааа... Ясно всьо. Ну да, то повний кінець. І світу, і темряви.

- Та то не жарти, чуєш. Він незвичайний!

- Еу, мій хлопець теж незвичайний. І якби він зник, я би теж...

- Та чекай! Зовсім не в тому справа!

- Та да?

- Так!!! Він незвичайний не в тому сенсі...

- Аии... Бісексуал? І ти думаєш, що він втік від тебе до свого хлопця, а його хлопця ти не знаєш?

- Ну все, досить фантазувати! Він незвичайний, тому що... Блін. Я реально не знаю, як тобі пояснити, і чи маю я право...

- Ну як не маєш права, якщо сьогодні - кінець світу?

- Ну так... Слухай. Поки доїдемо, буде час розповісти. Але почати треба доволі здалеку... Ти чула колись легенду про триокого лева?

- Пфф. Я працюю в Центрі туристичної інформації. Знаєш, скільки ми вдень легенд для туристів виписуємо? Десь там було і про того лева. Але щось не помню.

- Тобто, не чула. Є кілька версій походження назви нашого міста. Найпоширеніша - буцім від імені сина короля Данила, Лева. Найпоширеніша, але навряд правдива.

Та перше, що тобі треба знати: я - відьма.