1

— Вибач, але ти недостатньо гарна, Єво, — з фальшивою посмішкою вимовив кастинг-директор і тут же звернув свою увагу на наступну претендентку.

Але Єва не збиралася так просто здаватися. Вона залишилася стояти на місці.

 — Вікторе, я можу краще, клянуся, — крикнула, хапаючи чоловіка за лікоть.

 — Навіть якщо це так, — він неохоче обернувся до настирливої ​​дівчини і скинув її руку, — є набагато більш підхожі... на роль.

 — Тільки скажи, що мені зробити? — напирала Єва.

 У відповідь на неї чекав оцінюючий погляд з ніг до голови. Це було неприємно, але дівчина ладна була піти на багато що, аби домогтися свого.

 — Навряд чи тобі щось допоможе, — відрубав Віктор, проте, побачивши благальний погляд, додав, навмисно розтягуючи голосні: — Але... Цього вечора ти можеш спробувати...

 Єва спалахнула, мов сірник. Чорт, до цього вона не була готова.

 Директор розсміявся.

 — Мала, у нас серйозне агентство. Твій останній шанс — це заключний етап відбору за два тижні.

Вона кивнула, щиро вдячна, й одразу покинула сцену, зітхнувши з полегшенням, що не доведеться будувати кар'єру через ліжко боса.

Підібравши сумку з речами, Єва, артистка-початківець, яка відчайдушно прагнула отримати головну роль у майбутній бродвейській постановці, вискочила з будинку, хапаючи ротом свіже повітря. Ще до прослуховування її брали сумніви, що вона здатна пройти кастинг, це, очевидно, і стало причиною провалу кілька хвилин тому. Так, вона не була ідеальною для цієї ролі, але всі задатки, щоб такою стати, мала. На щастя, їй дали ще один шанс, і вона просто зобов'язана його використати на повну. А для цього доведеться посилено тренуватися, переглянути режим харчування і виділяти для репетицій набагато більше часу, ніж кілька годин на день.

В одній з численних вітрин Єва зловила своє відображення і прискіпливо оглянула себе. Невисока, фігуриста, з каштановим волоссям і круглим обличчям. Для свого зросту вона важила зовсім не багато, більше того — її вага знаходилася на нижній межі норми. Однак поблажливе потріпування її пухкої щічки на кастингу явно натякало на те, що доведеться позбутися ще кількох кілограмів. Не така вже й велика ціна за здійснення мрії, розмірковувала Єва, рішуче відкидаючи думку підживитися дорогою до університету.

Пізно ввечері того ж дня Єва повернулася до театру, попередньо умовивши свого літнього сусіда, сторожа, поділитися заповітним ключем від репетиційного залу.

У гучній темряві коридорів старої будівлі було безлюдно і надзвичайно тихо. Намагаючись йти так, щоб не видавати зайвих звуків, Єва пробралася до потрібних дверей і, відчинивши, завмерла. З глибини залу, зі сцени з самотнім роялем, осяяним лише жовтою підсвіткою з-за лаштунків, долинали уривчасті, рвані звуки, ніби хтось ненароком кидав руки на клавіші. Злякавшись, Єва не наважилася зробити крок. Вочевидь, у залі перебувала інша людина, і тепер заняття дівчини опинилися під загрозою.

Ні, вона не відступить.

Єва зачинила за собою двері, звуки різко обірвалися.

— Хто тут? — почулося з-за рояля.

Єва прокашлялася.

— Вибачте, якщо завадила. Мені... Я... трохи порепетирую, якщо ви не проти, — вона піднялася сходинками на сцену.

Оскільки світло падало тільки на інструмент, розгледіти того, хто сидів, не вдавалося — силует ховався в тіні.

— Ідіть геть, театр зачинений, — грубо буркнув незнайомець з дивним акцентом і знову опустив руки на клавіші, змусивши рояль видати жалібний звук.

Від невиправданої агресії Єва на мить зніяковіла.

— У такому разі, що ви тут робите? — з викликом запитала вона, підходячи все ближче.

— Працюю! — гаркнув чоловік, з усієї дурі зачинивши кришку рояля.

Дівчина здригнулася.

— Що ви робите? — обурилася вона. — Ви зламаєте інструмент!

— Начхати.

Спираючись руками в лаковану поверхню, Єва почула виразний запах алкоголю, а потім помітила пляшку, яку нахаба похапцем сховав у кишеню штанів. Світло також вихопило з темряви відро зі шваброю стирчаком.

Це всього лише прибиральник.

Від полегшення Єва шумно видихнула. Цей точно не завадить їй займатися.

Кинувши сумку подалі, вона дістала мобільний, збираючись увімкнути музику. Коли зазвучала мелодія, чоловік знову нагадав про себе:

— Я ж сказав — забирайтеся звідси!

— Я вам не заважаю, — спробувала стриматися Єва.

— Ходять тут всякі, — пробурчав собі під ніс прибиральник, хапаючись за швабру і намагаючись підвестися.

У нього це не дуже добре вийшло, і він ледь не гепнувся на підлогу.

Почуття огиди до п'яниці і вроджене співчуття боролися в душі дівчини. Останнє перемогло, і вона підхопила старого під руку, не даючи впасти. Замість подяки Єва почула здавлену лайку, після чого її безцеремонно відштовхнули.

— Я лиш хотіла допомогти, — знизала вона плечима.

— Найкраща допомога — це забратися звідси.

Прибиральник підхопив відро і демонстративно поплентався на середину сцени, похитуючись. Він вихлюпнув воду на підлогу і почав ялозити шваброю.

— Ви спеціально це робите? — розсердилася Єва. — Я ж не зможу танцювати.

— От і добре.

Розчаровано подивившись на прибиральника, який виявився зовсім не старим при найближчому розгляді, Єва підхопила свої речі і залишила зал. Ще довго її переслідував злий погляд у спину дивних сіро-блакитних очей на похмурому бородатому обличчі.