22.2

Не знаю як так швидко, але час пролетів непомітно. Ми ледь встигли наготувати чогось смачненького, щоб підійшло кожному до смаку.
 

Знайшли для Міші ідеальне заняття на вечір, Микита придбав автомобіль від лего, який потрібно зібрати за схемою, не бачила ніколи, щоб мій син був такий зосереджений.
 

А ми піднялися на гору, щоб нарешті привести себе в порядок.

Я швиденько прийняла душ, зробила легенький макіяж і заклала волосся у низький хвіст. І нехай це чисто домашня посиденька, але є невимовне бажання виглядати гарно. 

Я вийшла з ванної у довжелезному халаті, під яким був новенький, світло-рожевий комплект білизни. Залишилось приміряти те, що придбав Микита, окрім спортивного варіанту.

Микита уже був одягнутий у звичайне синє поло і не зовсім класичні брюки. Капець як мені подобається його стиль. Чітко підкреслені масивні плечі та підкачані груди, можна довго слюні пускати.

- Ти отак будеш?

З краплею сарказму запитує Микита, а я повільно розвʼязую пасок і при відкриваю занавісу:

- Ні! Думаю ось так

Спостерігаю за реакцією, кутики губ підняті, а зіниці розширені, як від амфетаміну. Підходить так, що нас розділяє буквально сантиметр вільного простору. 

Мої груди тяжко підіймаються, тому що повітря в кімнаті не вистачає. 

Микита облизує свої губи і я просто ледве стримуюсь на ногах.

- Думаю дальше цього ліжка ти в такому наряді не вийдеш

Притягує мене ще ближче, таким чином змиває всі кордони.

Нахиляється, щоб поцілувати, але я зупиняю його пальчиком.

- Потерпи до ночі

- Мммм

Видаю тихенький стогін, коли мої сідниці міцно здавлюють.

- Микита, май терпіння

- Ти сама почала

Не знаю чим би це все закінчилось, якби не телефонний дзвінок.  Сама не розумію радіти чи стогнати від не задоволення. 

На екрані висвічується прізвище слідчого, Кондратенко.

Бляха це будь-яку романтику розібʼє. Підіймаю слухавку, а Микита з обуренням відпускає мене зі своїх обійм.

- Так, слухаю

- Добрий день, Софіє, не відволікаю?
 

Ой знав би ти ще й як відволікаєш, але що поробиш.

- Та ні, не відволікаєте
 

Швидко відповідаю, на що чую з-заді над вухом, тихенький шепіт:

- Ага, взагалі не відволік!

Це тільки мене смішить, але намагаюся виглядати серйозно.

- Софіє, хочу ще дещо уточнити, завтра зможете підʼїхати, коли вам зручно

- Так, звичайно зможу

Не знаю, що він хоче від мене нового почути, але нехай. Микита відходить до вікна, виглядає чи ще не явилися наші гості.

І тут звузить така пропозиція, що я в прямому сенсі втискаю телефон у вухо, щоб Микита не почув.

- Завтра є можливість побачення з Артемом, звичайно якщо маєте бажання
 

Я навіть не задумуючись погоджуюсь:

- Є!

Хочу побачити його, цікаво чи він шкодує хоча б про щось. Хочу почути для чого це все.

- Добре, тоді до завтра

- До побачення

Відкидаю телефон на ліжко і починаю ритися у пакетах, витягую блакитну, легеньку сорочку і такого ж плану брюки. 

Спокійно одягаюся, але те, що Микита мовчить якось трішки напружує.

- Що з настроєм?

Він повертає погляд на мене і відповідає:

- Все ок, я просто думаю, що від тебе хочуть
 

Мучуся з ґудзиками і сама задумуюсь над цим.

- Думаю виникли питання чому ти тут

Спокійним тоном вимовляє Микита, а я аж тоді починаю розуміти, що бляха за мною ж можуть слідкувати, а я недавно говорила, що Микита для мене просто знайомий і колишній хлопець.

- І що тепер?

Микита мне перенісся, трішки хмуриться, але згодом додає:

- Скажеш, як є, що вам погрожували, а я допоміг, я ж все-таки юрист

- Тобі точно це нічим не загрожує?

Він підходить ближче, легенько обіймає за талію, а тоді намагається мене розслабити:
 

- Я скільки разів тобі казав, що не замішаний у ніякому криміналі, тому мене нема до чого притягнути

Це дійсно трішки допомагає, бо ще однієї проблеми я не винесу.

Ми вчасно одяглися, я ще підправила блиском губи і почувся дзвінок у двері.

На виході ще дивимося разом у дзеркало, ну блін, справжній парний лук вийшов.

Сходимо вниз, швиденько відчиняємо двері, а там Ларка, яка шкіриться на всі тридцять два і більш стриманий Демʼян.

- Проходьте, ми зачекалися

Микита мило запрошує гостей, а я не можу рот відкрити, бо від усієї інформації, яку хочу подрузі розповісти, скоро вибухну.

- Привіт, прекрасно виглядаєте разом!
 

Ларка мусить це сказати, напевно тренувалась від ранку, щоб з серйозною фізіономією це висловити.

- Дякуємо

Видавлюю з себе і знаходжу долоню Микити, щоб стиснути її.
 

Подруга знімає легеньке пальто і міцно мене обіймає, я так рада її бачити, таке відчуття, що ми не бачились рік, а може й більше.

- Де мій маленький хлопчик? У нас для нього подарунки!

Ларка, як завжди, вона не може, щоб не балувати мого сина. 

- Так мило звучить з твого рота словосполучення «у нас»

Теж підколюю подругу, що аж у Демʼяна посмішка на обличчі намальовується.

- Сама милість!

З сарказмом додає Микита. Ми проходимо до вітальні, Міша такий зайнятий, що навіть не почув прихід гостей.

- Агов, малий, ти що не сумував за тіткою

Тієї ж секунди Міша повиснув на шиї у Ларки. Демʼян познайомився і вручив подарунок.

Ми теж не обійшлися без презенту. Нам дісталася пляшка дорогого напитку зі словами:

- Відкриємо її на вашому весіллі

Це уже Демʼян таку фразочку підкинув, але куди ж без пʼяти копійок Ларки:

- Ну або на хрестинах