22.

Прокидаюся, коли день уже в повному розгарі. І хоч я не зовсім то й багато спала, але почуваюся набагато краще. Підходжу до дзеркала і бачу там зовсім іншу людину, не ту, що стояла учора з заплаканими очима і чорними синцями, а щасливу жінку. Рожеві щоки і блискучі від задоволення очі. На ключиці ледь помітні сліди від вчорашніх Микитових ласк.

Але ця ейфорія триває не довго, страх охоплює, коли згадую, що Микита змушений був кудись поїхати посеред ночі.

Хапаю телефон і без роздумів набираю його номер, хочу почути бодай його голос, що все добре.

- Алло, ти вже прокинулась?

- Ага, а ти ще довго?
 

Голос ніби не викликає тривоги, але це всеодно не дозволяє мені розслабитися.

- Скоро буду, а й доречі, можеш не прости Ларку привозити речі, заїдемо самі
 

Невже усе так швидко вирішилося, а може вони посварилися з Демʼяном, перебираю всі можливі варіанти.

- Коли? Сьогодні?

- Ага! Десь після обіду, але в нас всеодно будуть гості
 

Ну от варіант зі сваркою відпадає, тоді залишається вірити , що вони так швидко вирішили це питання.

Одягаю те в чому була вчора, бо варіантів як би і нема і збігаю вниз, я б дуже хотіла, щоб усі ще спали, і не бачили, що я вийшла зі спальні Микити, але ж не може мені всюди везти.

Уже на сходовій я відчуваю запах їжі, а це означає, що зараз зустрінуся з поглядом людини, яка зіпсувала моє кохання, єдине за що я їй вдячна - це Міша.

- Ну нарешті, мам, я думав ти до завтра спати будеш, бабуся не дозволила тебе розбудити

Міша крутиться по кімнаті, він не пішов у школу, а це хочу вам сказати, велике свято.

- Добрий ранок, ти виспався?

- Ма, ми навіть школу проспали ти уявляєш

Не може не радувати щаслива дитина, навіть якщо це через школу.
 

- Ну нічого зробимо сьогодні вихідний, бач я теж не на роботі.

Антоніна Петрівна мовчки викладає омлет на тарілки і не наважується зустрітися зі мною поглядами

Доки Міша наминає за дві щоки я таки вирішую сама почати цю не зовсім приємну розмову.

- Ми можемо поговорити?
 

Бачу, як напружуються жінка і її погляд стає розгубленим, але все ж вона погоджується:

- Звичайно

Роблю глибокий вдих і не відриваючи погляду запитую:

- Що за конфлікт у вас з Микитою?

Антоніна Петрівна відкладає столові прибори, опускає погляд в підлогу і ледь чутно відповідає:

- Ну якщо ти запитуєш то це означає, що ти вже все знаєш!

- Це означає, що я хочу почути від вас!
 

Міг голос стає суворішим, я ніколи не дозволяла собі так говорити зі свекрухою і хай буде колишньою, але після вчорашнього відкриття я взагалі не знаю, як з нею поводитись.

- Софіє, я не буду виправдовуватися, так це я підкинула ідею Артему, як прибрати конкурента і в нього вийшло, ви були щасливі хіба ні?

- Бо ми не знали, що таке справжнє щастя!

Сльози самовільно котяться, коли я усвідомлюю, що все могло бути не так, просто не потрібно було грати роль щасливого подружжя, ми самі себе плутали.

- Але зараз ти щаслива, а мій син…

Не даю їй продовжити, бо я навіть не хочу цього чути.

- Ваш син там, де заслужив, але може якби ви тоді не зробили йому рокову підказку то був би біля коханої жінки

Антоніна Петрівна розуміє, що зробила велику помилку, вона просто хотіла догодити сину. У цій ситуації винні всі: вона, що таке запропонувала, Артем, який цим скористався, Микита, який не вислухав та навіть не запитав і я, як грала роль ідіотки усі ці роки.

У мене ще є безліч думок, які я хотіла б висловити, але мене відволікає телефонний дзвінок.

- Так, Лар

Підіймаю слухавку і відходжу до вікна, щоб трішки заспокоїтися.

- Привіт, ти як?

- Добре, виспалась

Подруга у своєму репертуарі, без підколів нікуди:

- Хочеться сказати добре, що виспалась, але це дуже погано, я не на таку відповідь розраховувала

Голосно причмокую, от як ми ще за стільки років не позабивали одна одну.

- Смішно, от тепер точно не розкажу деталі

- От сучка

Ну хоч хтось вміє підняти мені настрій на рівному місці.

- Розкажеш, розкажеш, ми з сьогодні до вас на вечерю приїдемо, нічого не хочеш сказати

Блін, тобто гості уже запрошені, а я блін у вчорашній одежі та ще й у холодильнику не густо.

- Думаю тобі більше відомо ніж мені, може ти знаєш на котру годину планується такий визначний захід?

Чую як Ларка підсмішкується, вона прекрасно знає, що я люблю все по пунктиках розкладати, планувати, а тут за мене вирішили. Я звичайно дуже хочу зустрітися з нею, поговорити, але я люблю бути готова.

- Та розслабся ти, не знаю на котру, сказав мій кавалер на вечір нічого не плануй, от і все, думала з тебе щось витягнути

- Та ні, з мене не вийде

Ще декілька хвили обговорюємо роботу, а то я за останній місяць серйозно нічим не займалась, Ларка самостійно тягне мої обовʼязки, щоб колеги не дулись на мене, хоча я думаю вони обізнані, що твориться у моєму житті.
 

Помічаю, що машина Микити повернулася, швиденько завершую балаканину з Ларою і підбігаю до дверей, сама не знаю чому.

Думаю, що якби нікого не було то я би так і кинулась йому на шию.

Двері відчиняються і перше, що появляється це величезний букет з еустом, я готова кричати від радості.

Підіймаю погляд до Микитових очей і бачу в них такий же блиск, як у своїх. Цього просто не можливо не помітити, я готова про це кричати!

- Це тобі, щоб якось настрій підняти

Простягає мені букет, а й тішусь як маленька дитина.

Тягнусь до його губ, щоб знову відчути цей солодкий смак. Встигаю прошепотіти перед тим як торкаюся пухких губ: