16.2

Уже за півгодини я була на порозі батьківського будинку. Навіть не памʼятаю коли востаннє тут була. З батьками ми зустрічаємося десь на відпочинку, у подорожах, а сюди вони ніяк не доїдуть.

У батьків є хатня робітниця, яка раз на місяць робить генеральне прибирання, це для того, щоб будинок не був закинутий, тому тут досить чисто та затишно, але пусто. Пусто так само, як у моїй душі.

Стоячи з валізою, посеред будинку, не до кінця розуміла, що взагалі робити. Хотіла побачити сина, але знаю, що Антоніна Петрівна одразу побачить мій стан, тому вирішую просто зателефонувати.
 

- Алло, привіт, Антоніно Петрівно, як ваші справи?

З усіх сил намагалася стримувати тремтіння у голосі, це було неймовірно важко.

- Привіт, тільки но сіли обідати, Мишко ж зі школи повернувся хвилин десять тому
 

Знаю, що свекруха безмежно любить Мишка, вона з ним оживає, молодіє. Так то вона полюбляє дома сидіти, а з ним готова підкорювати вершини. У її голосі чути радість та щастя, шкода, що я не можу з нею розділити такі емоції.
 

- Супер, увімкніть гучномовець

- Ага

На моєму обличчі одразу появилася посмішка, але холодні, солоні сльози було не зупинити.

- Привіт, синуль, смачного вам!

- Дякуємо, мам, ти не заїдеш до нас сьогодні?

Боже, невже я ще й подумала, що зможу залишити сина з Артемом, я готова терпіти будь-що, тільки б Міша був поруч.

- Вибач, але сьогодні дуже багато справ, постараюся завтра

- Ммм… думав ти завезеш мені щось з дому

Перед очима одразу змальовується образ сина, який смішно дується, накладаючи верхню губу на нижню і зводить брівки докупи.

- Обіцяю завтра буду!

- Чесно?

- Чесно, чесно!

Дуже рідко залишаю сина так на довго, але зараз я не знаю, що мені робити, везти сина сюди… Мені ніхто не дозволить, а повертатися до Артема зараз не готова.

- Софійко, а ти як?

Антоніна Петрівна це жінка з великої літери, вона стільки пережила зі своїм покійним чоловіком, що я взагалі дивуюся, як вона з розуму не зійшла. Тому я була впевнена, що Артем виріс на таких емоційних гірках і сам ніколи так не зробить, але здається генетика сильніша.

- Усе чудово, але мушу бігти, бо справ дійсно багато

- Добре, бувай

Я була змушена завершити цю розмову, бо брехати їй досить складно. Тим паче, що з нею завжди ділилася більше ніж з рідною матірʼю.

Сидячи на дивані просто розглядала валізу, у голові звучав писк, який ніяк не давав спокою. І тільки смс мене на хвилину відірвало від цих дурних думок.

- Лара: «Ти як? І де ти?»

- Софія: «Просто кабздець, я дома у батьків»

- Лара: «Давай дуй до мене, поговоримо»

Розумію, що мені потрібно з кимось поговорити інакше цей клубок у горлі мене просто задушить. Але я хочу залишитися тут, хочу побути сама.

- Софія: «Лар, я залишусь тут, потрібно багато всього обдумати»

- Лара: «Впевнена?»

- Софія: «Так»
 

Не знаю чому повірила, що Ларка отак просто мене залишить саму. Але вже через годину часу, коли я почула звук мотору у батьківському дворі то була на сто відсотків впевнена, що це вона. Інтуїція мене не підвела, але коли я побачила подругу у червоному платті і при супер марафеті то взагалі нічого не зрозуміла.

- Якщо у тебе сьогодні свято то вибач я сьогодні не твій компаньйон

Подруга тільки голосно засміялася і увійшла в середину.
 

- Я вирішила… ми йдемо святкувати твоє розлучення, нема чого гнити дома і плакати цим ти точно нічого не зміниш

Лара так емоційно та радісно розмальовувала план на вечір і на подальше життя, вона навіть придумала, як і де мені іншого чоловіка шукати. Але я була змушена зруйнувати її плани однією фразою:
 

- Лар, я не розлучаюсь!

Бачили б ви обличчя подруги в цей момент, вона не могла переварити цю інформацію.

- Що? Що ти тільки но сказала?
 

Ми попрямували до кухні, виявилося, що кавою тут і не пахне, але пляшка дорогого ігристого все-таки є. Я мовчки розкоркувала, розлила по бокалах і аж тоді все докладно розповіла Ларці.  

Вона мовчала, це доречі рідкість, зазвичай її не зупинити, у неї мільйон ідей і стільки ж слів.

- Знаєш, я навіть не знаю, що тобі сказати, тут два варіанти спитися або прямувати в дурдом

Звучить і смішно і страшно, бо ситуація така, що можна голову зламати. 

Не знаю чи це на мене вплинув алкоголь, чи це на фоні стресу, але я собі сама дивуюсь, коли пропоную Ларі: 

- А я не проти напитись, щоб аж памʼять втратити, може тоді легше стане

Хто б сумнівався, що вона одразу підхопить цю ідею, але звичайно удосконалить.
 

- Клас, але не тут, не дома

- Тобто
 

Її азарт інколи лякає, Лара, як сірник, їй достатньо іскру дати.

- Ми їдемо в клуб

- Ні, ні і ще раз ні

- Так! Покажи Стельмаху, що ти не страждаєш, що тобі пофіг на нього, хай знає

- Ти жартуєш, чи ти пропонуєш мені ще й зателефонувати йому та потішитися, що в клуб іду?

Я обурювалася, але Ларку вже було не зупинити, вона рилася у моїй валізі в пошуках чогось мега сексуального, звичайно сумніваюся, що знайде щось підходяще.
 

- Софа, не тупи, ми зробимо класні фотки і одразу закинемо у інстаграм

І знаєте, що, мені подобається така ідея. Артем завжди знав, що я сіра миша, яка раз у рік виходить у люди, хай побачить, що я ще зовсім нічого.

- Ну оце найкраще, що є для клубу, з твоїх речей

Ларка тримала в руках білу міні-спідницю та синю напівпрозору блузу. Ніколи б не поєднала ці дві речі, бо це виглядає настільки доступно, що аж гидко, але сьогодні той день, коли я готова відкинути свої принципи.

***

Після тих трьох годин, які ми потратили, щоб замалювати на мені усі сліди сліз та зробити з мене супер сексуальну жінку, ми таки сіли в таксі, щоб дістатися клубу. Це було спільне рішення не брати авто, щоб як то кажуть відірватися на повну.