РОЗДІЛ 14

РОЗДІЛ 14

— О ні, Науме Григоровичу, навіть не думайте про це, — скрикнула я, одразу зрозумівши, до чого він хилить. — Зображати чиюсь дівчину не входить до моїх посадових обов'язків, і це абсолютно нераціонально. До того ж Аля бачила мене і вже охрестила сірою мишею та ботанкою. Вона в такий раптовий роман просто не повірить.

— А якщо я випишу тобі премію? — раптом спитав бос, подавшись уперед і дивлячись на мене з хитрою і діловою іскрою в очах. — Дуже хорошу премію, Демченко. Вважай це офіційною доплатою за шкідливі умови праці і понаднормову роботу. Мені потрібна людина, яка не буде потім до мене чіплятися, і ти на цю роль підходиш ідеально.

Я на мить замовкла. Слово «премія» прозвучало для мене, як чарівна музика. Звичайно, моя гордість протестувала проти таких сумнівних ігор, але раціональна частина мозку миттєво підрахувала вартість оренди моєї квартири, рахунки за комунальні послуги та ціни на продукти в супермаркеті, й мені справді дуже потрібні були гроші, щоб хоч трохи видихнути і не рахувати кожну копійку до зарплати.

— Гм. Премія — це вагомий аргумент, Науме Григоровичу, — повільно відповіла я, намагаючись не видавати своєї внутрішньої радості. — Але це вимагатиме чіткого узгодження умов. І якщо я погоджуюся на цей додатковий... е-е-е... підробіток, то ви зараз же сідаєте за фінансові звіти без жодних суперечок. Ви все-таки генеральний директор і повинні бути в курсі всіх справ. А раптом ваш батько захоче перевірити, як ви керуєте компанією? Щоб ви були готові відповідати на його запитання…

— Ура! Домовилися! — з полегшенням промовив Наум і навіть потер долонню об долоню. — Ти мене просто рятуєш, Лілю.

— От і чудово, — я пішла у приймальню і повернулася з товстою папкою, документи з якої вивчала останню годину, поклала перед ним на стіл, підсунула вільний стілець ближче і сіла поруч із Наумом. — Ваші романтичні драми на сьогодні закінчилися, і тепер настав час зайнятися реальною роботою, інакше ваш батько влаштує вам таке, що Аля здасться просто милим і пухнастим кошеням.

Наум зиркнув на теку так, наче всередині неї сиділа отруйна змія, але сперечатися вже не став, неохоче відкрив першу сторінку, і ми почали нашу першу спільну роботу.

Як з'ясувалося вже через п'ятнадцять хвилин, ситуація була дійсно катастрофічною. Наум не те що не розбирався у фінансових потоках компанії, він навіть не відрізняв дебет від кредиту! Мені доводилося пояснювати йому базові економічні поняття буквально на пальцях, наводячи найпростіші приклади з яблуками та автомобілями.

Але варто було віддати йому належне, він справді намагався мене слухати, хоч і постійно совався в кріслі, тер очі і періодично важко зітхав, коли бачив чергову таблицю з довгими рядами цифр.

— Тобто ти хочеш сказати, що ось ця колонка, — він невпевнено тицьнув пальцем у папір, — показує, що ми минулого місяця витратили на закупівлю запчастин більше, ніж заробили на самих ремонтах?

— Саме так, Науме Григоровичу, — радісно кивнула я, пишаючись своїм першим педагогічним успіхом і тим, що він нарешті почав щось розуміти. — Ви робите просто феноменальні успіхи. А тепер давайте подивимося, куди саме пішли ці гроші…

Ми просиділи над тими нескінченними фінансовими звітами майже до самого вечора, ретельно розбираючи кожну цифру та аналізуючи графи витрат. Наум періодично важко зітхав, тер обличчя руками і скаржився на головний біль, але, варто визнати, виявився не таким уже й безнадійним учнем, коли справа доходила до раціональних пояснень і простих прикладів. Коли ми нарешті закрили останній на сьогодні документ, вимкнули комп'ютери і залишили офіс, я відчула, що страшенно сьогодні втомилася, але водночас я була й задоволена, бо це був неймовірно довгий, абсолютно божевільний і сповнений стресів, але напрочуд продуктивний день. Я не лише впевнено закріпилася на своїй новій посаді та знайшла спільну мову з примхливим генеральним директором, але й цілком законно виторгувала для себе солідну фінансову премію. Повертаючись додому, я думала, що мій перший робочий день в «Елевейтор Груп», безперечно, вдався…

А наступного дня все пішло шкереберть...