10.2

Варто було нам з Клодом переступити поріг зали, де зібралася сила-силенна знаті, як ми опинилися у центрі уваги. Я шкірою відчувала цікаві погляди з усіх боків і бачила, як почали перешіптуватися між собою ласі до пліток жіночки. Еге ж, це ж так шляхетно та виховано мити комусь кісточки, навіть не намагаючись приховувати цього. 

До нас підходили, ввічливо віталися, заводили невимушену бесіду, розсипалися в компліментах, а коли відходили, то, судячи з поглядів, які час від часу кидали у наш бік, знову продовжували смакувати подробиці скандалу. У присутності Клода ніхто не дозволив собі навіть натякнути на історію з розривом заручин і ганебним ляпасом. Мерзенні боягузи! Але я знала, що за фальшивими посмішками та солодкими словами, їх аж розпирає від цікавості. Ще б пак! Чого це осоромлена та покинута кронпринцом Мелісандра Лайонкорт не зализує рани вдома, мов побита собака, подалі від людських очей, а прийшла на бал, та ще й у супроводі самого Володаря Темного лісу. 

Це вони ще не знають головної новини! Тільки заради того, щоб побачити, як очманіють ці огидні жаби, яких навіть найвишуканіші сукні та найкоштовніші прикраси не могли зробити привабливішими, варто було б вийти заміж за Темного. Я вже уявляла, як витягнуться їх лощені пики і роззявляться чорні роти. Хоч би очі від здивування не луснули, а то заляпають такий гарний білий паркет, а служницям тоді відтирай ту гидоту.

Ось такими думками я намагалася відволікати себе, щоб не показати кому-небуть язика або, що ще ліпше, дулю не тикнути. А як же тільки кортіло, аж долоні свербіли! Та на щастя довго стримуватися не довелося. 

Розпорядник гучним голосом оголосив про прихід Його Величності короля Ліонела Віндеркліфського і відчинив перед ним величезні різьблені двері. Всі вмить замовкли і шанобливо схилилися у низьких реверансах та поклонах. Король слідував до трону, а я в цей час думала наскільки вони все ж схожі з Клодом. Ні, не зовнішністю. Якраз тут вони були зовсім не схожі: король мав світле волосся і сірі очі, які передалися Лортону, щоб йому зараз гикнулося. Своєю ж неймовірною вродою Клод завдячував матері і її предкам. А от міцна статура, високий зріст, величава хода і, головне, чіпкий, пронизливий до самісіньких кісточок погляд – безсумнівно від батька.

-  Вітаю вас, мої шановані піддані. Сьогодні особливий день для всього нашого королівства і особливо для мене, як батька. Всі ви знаєте, що цей бал влаштований на честь заручин мого сина, спадкоємця престолу і вашого майбутнього короля Лортона Сільвермора і реї Сандри Реморх. 
Лортон з Сандрою прийшли за хвилину до приходу короля, тож ми не мали «задоволення» з ними перетнутися. Зараз же вони стояли праворуч від трону і насолоджувалися загальною увагою. Лортон, наче самозакоханий індик набундючився, того диви лусне. А Сандра аж сяяла, мов та ясочка, кокетливо кліпала віями, шкірилася на всі боки і мабуть подумки вже корону приміряла. От я б на її місці так не тішилася. Мелісандра теж була впевнена, що вона одна-єдина, а воно он як повернулося. Чомусь мені не дуже вірилося у раптове всепоглинаюче кохання з боку того хробака слизького.

Тим часом король продовжував:

-  Але це не єдина радісна новина. Сьогодні у нас подвійне свято. Мій старший син, Володар Темного лісу Клод Рестенгрот і рея Мелісандра Лайонкорт теж вирішили поєднати свої долі. Чому я несказанно радий. Тож незабаром нас чекають два грандіозних весілля! 

О, так! Я ледь не затанцювала від зловтіхи, помітивши, як пика Лортона витяглася, від чого він став схожим на здивованого коня. Він швидко опанував себе, натягнувши фальшиву усмішку, та це не зовсім допомогло. Тримай обличчя Лортоне, тримай! Чого це воно у тебе плямами пішло? То ти зараз отримав ляпаса не гіршого, ніж той, яким мене тоді «приголубив»! Пліткарям же тільки дай привід - вони ж здатні навигадувати що завгодно. Наприклад, що Мелісандра давно з Темним шашні за спиною кронприца крутила. Дарма, що й мені кісточки перетруть, зате Лортон у подобі рогоносця, ой як мені подобався! 

Король, сповнений почуття гордості за синів, заключив:

-  Мої дорогі гості, хай цей день запам’ятається нам усім, як один з величніших днів у нашій історії.

Запрошую вас розділити цю радість з нашою родиною. Хай вино ллється рікою, а музики не втомлюються грати! Веселімося і вітаємо закоханих! Хай буде осяяний їх шлях Богами! 

Зала загуділа вітальними вигуками і до нас по черзі почали підходити бажаючі привітати особисто. Їх виявилося так багато, що у мене вже щелепа боліла усміхатися всім. Та я могла собою пишатися – з гідністю витримала це витончене знущання. То ж коли Клод запросив мене на танець, полегшено зітхнула і з радістю простягнула йому руку.

Інколи мені вдавалося вловити уривки розмов:

-  Щось швидко вона забула своє попереднє кохання…

-  Вправна дівчинка – якщо за одного королівського нащадка не вдалося вийти, то чому б іншого не окрутити…

-  Яке там кохання – більше на холодний розрахунок схоже…

-  Підозріло це все якось, але вони й справді гарна пара…

Ну то й не дивно – чогось подібного я і очікувала. По ледь помітній усмішці Клода було зрозуміло, що він теж чув ці коментарі. В такі моменти він сильніше притискав мене до себе або підносив мою руку і цілував кінчики пальців, затримуючись у такій позі довше, ніж дозволялося правилами етикету та змовницькі підморгував. Схоже йому приносило насолоду дражнити оточуючих, додаючи хмизу до вогнища їх пересудів. Та чого гріха таїти – мені теж подобалася ця гра. Страх, який я відчувала на початку, тепер відступив, дозволивши розслабитися і розважатися. І як виявилося у цьому питанні ми з Темним були одностайні – доводити щось пліткарям не варто, а от поглузувати з них, шокуючи, то саме те.

До нас підійшов розпорядник і повідомив, що наступним танцем буде оголошено «Пісню кохання». У мене від спогадів пробігли мурашки. Відразу пригадалося дивне відчуття, яке охопило мене коли ми тренувалися. Але ж то було наодинці. Привида можна не брати до уваги. Зараз зовсім інша справа – повнісінька зала людей. Тут не до сентиментів – головне не осоромитися.