Розділ 10

Роздивляючись своє відображення у великому дзеркалі, була не просто задоволена – я була в шаленому захваті. Єдине за що я не могла дорікнути автору, так це за зовнішність героїні. Корсет вигідно підкреслював струнку талію, а макіяж, з яким мені допомогла Риза, зробив зелені очі неймовірно виразними. Вії, і без того довгі та пухнасті, після фарбування виглядали зовсім чарівно, додаючи погляду спокусливого вигляду. Риза виявилася напрочуд вправною помічницею. Вона підібрала моє довге біляве волосся у високу зачіску закріпивши його діамантовими шпильками. Вільними лишилися лише декілька майстерно закручених локона, які спадали на плечі та спину, м'яко обрамлюючи обличчя і додаючи нотку легкості до мого вигляду.

-  Володар буде у захваті, - задоволено констатувала жінка, обдивившись мене з ніг до голови.

-  Я теж у захваті! Дякую, Ризо! Без тебе я б не впоралася.

Вона самовдоволено посміхнулася, всім своїм виглядом демонструючи, що в цьому нітрохи й не сумнівалася. На її думку люди безпомічні і тупуваті створіння. Єдине виключення - Володар Темного лісу. Та поміч її дійсно була безцінна, то ж ображатися на норовливу демоницю не було ні найменшого бажання.

Спускаючись мармуровими сходами, відчувала себе Попелюшкою, яка вирушає на перший в її житті справжнісінький бал. З тією різницею, що остання втратила лишень туфельку, а я ризикувала втратити голову. Та попри це, мене охопило дивовижне збудження. Все ж не кожного дня вдається відчути себе справжнісінькою принцесою.

Клод вже чекав у вітальні на першому поверсі. Почувши кроки, він повернувся у мій бік і його очі розширилися. З темно-карих вони стали майже чорними, мов безодня, яка прагнула мене поглинути. Його променистий погляд, красномовніше будь-яких слів, виказував щире захоплення. 

Галантно схиливши у поклоні, чоловік взяв мою руку і поцілував кінчики пальців.

-  Реє Мелісандро, ви маєте неперевершений вигляд!

-  Дякую, рею Клоде! Ви теж сьогодні неймовірно привабливі та елегантні.

І це була не просто ввічлива люб’язність у відповідь. Шикарний темно-синій костюм, схожого з моєю сукнею відтінку, і вишитий такими ж золотими візерунками, надавав його вигляду не просто аристократизму. Це була справжня порода – не тільки за походженням, а випещена, вилощена, відшліфована самим чоловіком. У всій його широкоплечій, міцній статурі відчувалася сила і впевненість, владність і готовність підкоряти. Недбало вкладене волосся натякало на бунтівний характер, а у палаючих очах хотілося розчинитися.

-  Герцог Лайонкорт надіслав повідомлення. Він занедужав, тож просив вибачення за те, що не в змозі бути присутнім на оголошенні про наші заручини.

Я кивнула, даючи зрозуміти, що почула. Ця звістка аж ніяк не засмутила мене. Звісно, хай видужує, але бачити його особливого бажання не мала. Так навіть краще. Однією проблемою менше. На сьогодні з мене вистачить і одного татуся. 

Зустрічі з королем я боялася більше, ніж з усіма іншими разом узятими. Раніше про монархів я читала тільки в книгах або бачила у телевізорі в новинах про деякі закордонні країни. Тепер же з ним доведеться не просто зустрітися, а ще й, можливо. розмовляти.

Клод провів мене до розкішної карети, запряженої шістьма вороними конями, яка вже чекала на нас, і допоміг зручно вмоститися. Сам же розмістився навпроти і, діставши щось з кармана, простягнув до мене руку.

-  До твого неперевершеного образу не вистачає ось цієї краси. Хоча навіть вона тьмяніє поруч з тобою.

-  Що це? – охнула, вражена побаченим.

Я роздивлялася дивовижної краси кулон, який був справжнім витвором ювелірного мистецтва. Виконаний з невідомого метала синього кольору, у вигляді восьмикутної зірки, розміром був майже з мою долоню. Та незвично великий розмір ніяк не впливав на витонченість і вишуканість прикраси, не робив її громіздкою або незграбною. Скоріше навпаки, додавав величі і загадковості. Золоті вставки на кінчиках зірки плавно з’єднувалися у коло, що обрамляло собою просто гігантський синій камінь у центрі. Він так сяяв, ніби у ньому була заточена частинка самого неба.

-  Це «Синя зоря», дуже рідкісний і коштовний камінь. Таких існує лише декілька на весь світ. Обробляють його і виготовляють з нього прикраси у єдиній майстерні, яка розташована високо в горах сусіднього королівства. Тільки там можна добути цей камінь. От туди я і їздив, щоб встигнути забрати його до балу. Ця прикраса гідна прикрашати шию майбутньої королеви. У нашому королівстві такої немає більше ні в кого.

Ого! То він, заради мене, здійснив таку далеку подорож? Усвідомлення цього солодким медом розлилося всередині мене і безмежно потішило моє самолюбство. 

-  Дякую! Вона просто казкова.

-  Дозволь я допоможу тобі її надіти.

Клод схилився до мене і застібнув кулон на шиї. Від його близькості пульс почав відбивати барабанний дріб, а в кареті раптово забракло повітря. Принаймні моїм легеням його катастрофічно не вистачало. Темний відсторонився, полюбувався на результат і, знову схилившись до мене, сказав неприроднє низьким голосом, з придихом розтягуючи слова і дивлячись прямо мені у вічі:

-  Яка ж ти солоденька, мов цукерочка. Так би і з’їв тебе! Цей медальйон неймовірно пасує до твоєї сукні. Але впевнений, без неї буде виглядати набагато приголомшливіше.

От же ж, змій-спокусник! Я легенько стукнула його кулачком у груди і з докором сказала, а скоріше змолилася, раптово сівшим голосом:

-  Клоде, я намагаюся налаштуватися на серйозний лад, щоб ніхто не мав сумніву, що я все життя тільки тим і займалася, що розважалася на світських заходах. А ти аж ніяк не допомагаєш.

-  Ти не маєш боятися, кицю, - посміхнувся він задоволений ефектом, якого вдалося досягти своїми провокативними діями, але все ж відсунувся на пристойну відстань. - Це всім іншим потрібно нервувати. Сьогодні ти без сумніву затьмариш всіх жінок своєю вродою. А всі чоловіки будуть мені заздрити.