8.3

-  Почекай хвилину, - Клод зійшов з доріжки і схилився до землі, щось дістаючи з-під розлогого дерева.

– Це тобі, - простягнув, повернувшись.

Дивний вибір для подарунка дівчині. Я крутила у руках чорний, як сама ніч, тюльпан і не знала дякувати чи обурюватися. Чому серед безлічі яскравих, граючих всіма барвами веселки квітів, він обрав саме цей, який у моїй голові асоціювався з смутком і розпачем.    

-  Цей тюльпан, не просто квітка, - сказав Клод, помітивши мій збентежений вираз обличчя. - Чорні тюльпани у нашому світі - символ сили, відваги, виживання та щирого кохання. Про їх появу є красива легенда.

-  Розповіси?

Я запитала не тому, що хотіла виглядати ввічливою чи заради підтримання розмови. І навіть не для поповнення інформації про навколишній світ і його легенди, хоча, безперечно, це теж важливо і цікаво. Але найбільше мені кортіло дізнатися чому він зробив такий вибір і що він означав для нього. 

Просто, спостерігаючи за Клодом під час нашої прогулянки, я ніби побачила його з геть іншого боку. Ніби природа, оточуючи його своєю красою і спокоєм, відкрила ще один фрагмент пазлу, з яких складається особистість цього загадкового чоловіка. 

Він став менш колючим, менш відчуженим, а його постійно напружені риси обличчя пом'якшали. На лоні природи, Клод став більш людяним, якщо так можна сказати. І це було приємно бачити. А ще, додавало бажання дізнатися про нього якомога більше.

Ми рушили далі по дорожці, і Клод розпочав свою розповідь.

-  У давнину, в часи, коли люди і боги ще говорили одне з одним, існувала країна з пишними полями тюльпанів. Вони були символом світу, радості та щастя. Правив там молодий, але мудрий король. Мав він кохану дружину, яка допомагала йому у всьому та теж безмежно його кохала. Та настали темні часи і розпочалася війна між силами добра і зла. Тоді королева вирішила стати воїном і, взявши до рук зброю, боронити свій народ поряд з чоловіком. Битва була жорстока, але їм вдалося перемогти. На жаль, під час останнього бою, дружина короля була смертельно поранена. Розуміючи, що кохана помирає, він поклав її на землю, серед поля червоних тюльпанів і змолився до богів, щоб забрали його життя взамін її. І було в його словах стільки відчаю та щирої самопожертви, що боги зглянулися. Квіти навколо помираючої королеви затріпотіли і почали чорніти, втягуючи у себе її біль і пролиту кров. Коли тюльпани змінили свій колір на чорний – всі рани на тілі жінки затяглися і вона відкрила очі. Та милість богів цим не обмежилася. Вони не тільки дарували життя королеві, а й не відібрали його у короля, винагородивши його таким чином за вірне кохання та готовність віддати своє життя за життя коханої. От с тих пір і стали чорні тюльпани символом вірного кохання і мужньої відваги.  

 -  Яка неймовірно романтична історія, - прошепотіла задумливо, не відриваючи погляду від чарівної квітки.

Вона більше не здавалася мені уособленням смутку. Витончена краса милувала око, а тонкий аромат, що відчувався навіть на відстані, змусив піднести її до самісінького носа і глибоко вдихнути.

-  Вже відчуваєш? – лукаво запитав Клод і його очі хитро примружилися.

-  Що? – не зрозуміла я.

-  Я забув тобі сказати про ще одну особливість цих квітів. Вони викликають нестримне бажання до того, хто їх дарує. 

-  Що?! Ти… ти… це підло!

-  Ти вже мене хочеш, кицю?

Хотілося вмазати по цій самозакоханій пиці, щоб стерти нахабну посмішку і підправити занадто рівні зуби. Та як він міг? Та й сама теж добра! Розвісила вуха, мов дівчисько наївне на першому побаченні. Ще й про людяність щось казала. А він просто огидна свиня! От що тепер буде? Я що, накинуся на нього з поцілунками чи благаннями вкласти мене в ліжко? Я не хочу! Чи вже хочу?

-  Від цього є якась протиотрута? – гаркнула, ігноруючи його питання.

Лаючи Темного на чому світ стоїть, уважно прислухалася до своїх відчуттів. Лють, обурення, страх, бажання кричати і битися вирували всередині, мов скажені. Та ні славнозвісних метеликів внизу живота, ні нестримної жаги або хоча б малесенької пристрасті я не виявила. Анічогісінько, що могло б вказати на найменший прояв фізичного потягу.

-  Яка пристрасна дівчинка! Невже й справді щось зашевелилося?

-  Не дочекаєшся, паскудник! 

В серцях кинула я у нього злощасний тюльпан і тільки зараз помітила, що він ледве стримує сміх, а в очах бісики витанцьовують. Як він сказав: « і справді щось зашевелилось»? Тобто не повинно було? Та він же насміхається! Він мене обдурив!

-  Ах ти ж гад! Ти знову вирішив наді мною познущатися? 

Я аж кулаки стисла, щоб у бійку не кинутися, така зла була. Ну чому мене мало того що закинуло в цей клятий світ, так ще й до такого нестерпного фрукта. Те, що я сама до нього прийшла, аж ніяк не зменшувало роздратування, а тільки бісило ще більше.

 -  Дійшло нарешті! – Клод вже не стримувався, а задоволено реготав, насолоджуючись моєю реакцією.
Я насупилася і зиркнувши на задоволеного чоловіка, вирішила ігнорувати його. Хай тішиться, а я не подарую йому такої радості, як продовження цієї вистави. Сам жартує, сам сміється – сам дурень! Отак!

 Клод раптом став серйозним і, вже без найменшого натяка на веселощі, заговорив:

-  Ти, кицю, не ображайся. Це був ще один урок на сьогодні. Навіть, два. По-перше, у світі де існує магія, до будь-яких незнайомих тобі речей потрібно відноситися з пересторогою. А по-друге, ніякі слова не можна сприймати на віру, а тим паче так бурхливо на них реагувати. Будь готова до того, що можуть знайтися бажаючі, особливо на балу, де буде повно народу, поставити тебе у дурне становище. Підступні питання, провокуючі натяки і, можливо навіть, відверті образи – нічого не повинно затьмарити твій розум. А що він у тебе є – я впевнений. Інакше, тобі б не вдалося вижити в тій ситуації, в яку ти втрапила, хай і не по своїй волі.

Я розуміла, що він має рацію і, навіть, оцінила комплімент, що він відвісив наприкінці своєї проповіді. Та все одно мені було сердито і я почувалася ображеною.