Розділ 8.

Я стояла і дивилася на «мого» татуся, доки той обмінювався з Клодом вітаннями та черговими фразами до яких зобов’язував етикет.

Батько Мелісандри, герцог Лайонкорт, був чоловіком з вишуканим смаком. Не зважаючи на моє ставлення до нього, я не могла цього не визнати. Він був одягнений у темно-синій костюм з тонкими золотими вставками, що підкреслювали високий статус і владу.   Його золотий годинник впадав в око одразу ж, як і перстень з великим смарагдом на вказівному пальці.

Зовнішність Мелі дісталася не від батька – чому я була невимовно рада і подумки подякувала місцевим богам. На відміну від доньки, він мав гладке чорне волосся, яке зачісував назад, відкриваючи високого лоба, що у купі з великим гакоподібним носом надавало обличчю хижого виразу. Його темні очі були холодними і зневажливими, а мімічні зморшки на обличчі вказували на звичку часто хмурити брови і незадоволено кривити тонкі губи.

-  Рею Клоде, чи міг би я поговорити з моєю донькою наодинці? – запитав герцог і в його очах промайнуло розчарування, коли він почув тверду відповідь Темного.

-  Ні, не можете.

-  Мелісандро, що ти собі дозволяєш? – повернувся «татусь» до мене, вимушено проковтнувши відверту неповагу господаря будинку. - Невже мало того, що ти опинилася у центрі скандалу, розірвавши заручини з принцем Лортоном?  

-  Дозволю собі нагадати вам, що це Лортон розірвав заручини, а не Мелі, - ліниво, наче мимохідь, зауважив Клод, чим знову знітив Корнера Лайонкорта.

-  Так, звісно, але проживання у домі молодого неодруженого чоловіка може назавжди занапастити репутацію реї. Мелісандро, ти маєш поважати свій статус, а не ганьбити нас на все королівство, ночуючи поза межами свого дому без супроводу когось із членів родини. Я обурений і розчарований твоєю поведінкою!

Було видно, що чоловік прикладає значних зусиль, щоб говорити спокійно та не переходити на скажений крик, як він робив це вдома.   

-  О, я впевнена, що це неприємно, - відповіла я із саркастичним відтінком в голосі. - Але я думала, що в тебе достатньо турбот і без переживань за мою скромну персону. Вже три дні мене не було вдома, а ти, здається, тільки-но помітив мою відсутність.

Його обличчя витяглося в довгу міну, а губи стиснулися в тонку лінію. Він здавався справді здивованим і ображеним моєю зухвалістю. Так тобі, зарозуміла, пихата морда!

-  Так, можливо й помітив трохи запізно. Це не виправдовує твоїх вчинків! Ти маєш поводитися пристойно!  А не стрибати у ліжко до першого-ліпшого чоловіка, який виявив до тебе інтерес, - невдоволено буркнув він, але відразу ж осікся, зрозумівши, як прозвучали його останні слова. Я помітила, як у його очах відобразився страх. – Вибачте, рею Клоде! З усією повагою до вас, але поведінка моєї доньки неприпустимо легковажна.

Клод не втратив своєї звичайної спокійної впевненості. Він посміхнувся батьку Мелісандри, але ця посмішка була настільки ж м'якою, як і бронзовий шолом на статуї лицаря, що прикрашав собою вхід до вітальні.

-  Ви забули додати, що я ще й Темний. Не соромтеся, я знаю про чутки, які витають навколо моєї особи, - скривився в єхидній посмішці Клод. - Можливо, Мелі вчинила так, бо знає, що я звик нести відповідальність за свої дії і, що я ціную її, не так, як деякі. 

Його останні слова були висловлені з неприхованою зневагою. У герцога аж вилиці ходуном заходили і обличчя почервоніло від гніву. Та він добре розумів прірву між ним і володарем Темного лісу. Клод не просто могутній маг, але й нащадок королівської родини, що давало йому вищий соціальний статус та значно більше влади. Тому він лише запопадливо усміхнувся і, напустивши на обличчя стурбовану гримасу, пояснив:

-  Я просто дуже хвилююся за свою дитину і маю право знати, що з нею відбувається. 

- Розумію. Але ви ж хотіли, щоб Мелісандра вийшла заміж за сина короля. То ж думаю, що для вас не велика різниця буде це мій брат, який відмовився від Мелі, чи я.

Корнер Лайонкорт розгублено кліпав очима. Схоже він не відразу зміг збагнути про що йде мова, тому й видав доволі дурнувату фразу:

-  Але ж ви – не він.

-  Так, я знаю, - Клод погодився, нахиляючи голову набік. – Я краще. Саме тому ваша донька і погодилася вийти за мене заміж.

На обличчі «татуся» цілий рій емоцій миттєво змінювали одна одну: здивування, невіра, збентеження, полегшення, а потім стурбованість, якій знайшлося пояснення у його наступних словах, адресованих неочікуваному претенденту на роль зятя:

- Але… Ви маєте знати, що є одна проблема. Ваш брат не повернув придане, що було призначене для Мелісандри. Вона втратила свої землі та магазин. У мене немає що за неї дати. Лише її прикраси та невелику суму золотом, - чоловік здавався трохи пригніченим, повідомляючи цю новину. Йому було ніяково.

- О, ви впевнені, що це проблема? - з нотками задоволення в голосі відповів Клод, обертаючись до мене, щоб зловити мій погляд і весело підморгнув. А потім, повернувся назад, і я побачила в ньому іскру зверхості та насмішки, адресовану «моєму татусю». - Ви здаєтеся дуже впевненим, що я обов’язково збираюся вимагати у вас придане за Мелісандру. Але хто взагалі казав, що мені потрібні ваші барвисті дорогоцінності та камінці, які ви називаєте золотом чи будь-який інший мотлох, який ви б могли запропонувати?

 Герцог на мить отетерів, не знаючи, що відповісти. Він стояв, розгублений та ошелешений, а потім швидко оглянув кімнату, ніби шукаючи підтримки. Але єдиний, хто міг би йому допомогти, усміхався з задоволенням, насолоджуючись своїм маленьким театральним виступом.

-  Ви… ви не хочете приданого? - він незграбно вимовив, намагаючись зрозуміти, що відбувається. - Але це традиція, це…

-  Не варто втрачати час та увагу на нічого не варті дрібниці. Вони нічого не значать, - відповів Клод, викликаючи у «татуся» ще більший шок. - Я не збираюся вимагати придане. Я хочу одружитись з Мелісандрою, а не з вашими землями чи магазинами.