Глава 16.Знову в Анеквіті.

В Анеквіт?Як це в Анеквіт?В нас же війна?Чи сприйме мене королівство і його пітдані?Я ж принцеса Лейнтери.Тільки надіятись можна на те,що все пройде добре.А де ж ми запинимось?Де будемо жити?Чому так багато питань крутяться в моїй голові?

Дівчина побачила мою шокованість на почуте тому поквапилась мене заспокоїти:

-Не хвилюйтесь ви так,нас в палаці приймуть чудово,-усміхнулась вона,а я все більше здивувалась.

-В палаці?Ми направляємось до палацу?,-здивовано сиділа я і дивилась на неї з широко відкритими очима.

-Так,саме в палаці,а де ж іще?,-зрозумівши,що я не зовсім все розумію дівчина поспішила обяснити мені все.-Принц Олівер листувався з принцесою Лілі,сьогодні зранку він відправив до неї листа з проханням,щоб вас прийняли в палаці і розповів все детально,що трапилось,буквально годину назад до нього прийшла відповідь,в якій було сказано,що вона зробить все можливо і неможливе аби ви були в безпеці,уже з нетерпінням вас чекає,-закінчивши розказ вона пильно дивилась на мою реакцію.

На моєму обличчі в одночас був шок з тим як все це брат встиг провернути за один день,хвилювання про те,що ж буде відбуватись в палаці коли я приїду,і радість за те що мені все-таки доведеться побувати ще раз в Анеквіті і побачитись з Лілі.

За весь час в дорозі ми встигли ще трохи поспілкуватись з дівчиною,пізніше обидвоє задрімали і проснулись тільки тоді як прибули.

Уже з ранку ми були біля палацу,ніхто з народу нас не зустрічав так як не знали про мій приїзд.Анеквіт нас зустрів чудовою погодою,сонце яскраво світило,що не примітно мене радувало.

Йшовши по великій стежинці разом з Мелісою я побачила в переді два силуета,які направлялись до нас.Перше,що я змогла помітити це русяве волосся дівчини і золотаве в хлопця,трохи поміркуючи я зрозуміла хто це і відразу розпливлась в усмішці.Це були мої дорогі персони,Деніал,який без всяких емоцій йшов вперед,як я уже звикла до таких емоцій,і Лілі яка так само як і я не могла не втримати своєї усмішки.

Першою я заключила в обійми дівчину,як же я сумувала за її персоною,в Лейнстері мені неї дуже не вистачало.

З Деніалом все було легше,ми просто словесно привітались і на цьому все закінчилось.

По дорозі до палацу Лілі не переставала розказувати мені всі новини,а я лише з захопленням слухала і не зупинялась сміятись.

Як же я сумувала за її веселими історіями.Під час того як ми з Лілі весело розмовляли біля нас йшов з кам'яним лицем принц який ні слова не проронив більше,а в заді продовжувала крокувати Меліса.

Як тільки ми війшли до палацу я відразу в пізнала знайомі мені стіни.

-Деніал тебе проведе до твоєї кімнати,в якій ти мешкала раніше,я ж проведу Мелісу в її і зайду до батька повідомлю про твій приїзд після чого бігом до тебе,-усміхнулась вона і попрямувала в однин з коридорів слідом за нею прямувала і Меліса.

В перший час ми ішли мовчки,але я першою наважилась порушити цю мовчанку:

-Можливо ви також хочете поділитись якимись новинами,-зацікавлено промовила я.

-Так вам уже все,що потрібно розповіла Лілі,-з знайомою байдужість промовив принц.

-А я хочу щось почути і від вас,ви ж цілу дорогу крокували мовчки,-перейняла цю байдужість і так само говорила я.

-Крім того що ви завітали до нашого королівтсва і про наше непланове розлучення більше новин немає.

-Про другу новину я уже знала,що ж сказати не сама з приємних новина,-таким самим тоном як і раніше мовила я і не могла не помітити принца здивування.

-Ви хочете сказати що....,-не встиг він договорити як я його перебила.

-Я хочу сказати,що ми уже підійшли до моєї кімнати дякую,що провели,-швидко промовила я і швидко зайшла в кімнату закривши двері.

Дура,дура,дура.Що я сказала?На що я натякала?Що на мене найшло?Це здаєтся ніби я зовсім не хотіла розлучуватись.Що ж він подумав про це.Чому я ніколи не думающо говорю?

Деніал.

Скарлет знову приїде сюди?Не можу не сказати що я не зрадів,адже я просто скажу вам брехню.

Чесно кажучи я сумував за цею дівчиною,вона весела,світла і завжди дуже душевна.Не знаю як вона ще не збісилась коли я в черговий раз говорю байдуже.З малечку я звик так спілкуватись з людьми,завдяки цьому вони не бачуть моїх справжніх емоцій і це завжди надавало мені перевагу.Завжди з всіма вів себе байдуже і віддаленно,але коли принцеса від'їжджала не зміг не обійняти і дати пораду їй,хоч і таку коротку.

Зараз я іду з Лілі зустрічати її і тільки чекаю коли побачу її бліде обличчя наповнене радості від того,що вона опинилась знову тут.

Коли я дізнався,що нас не питаючи хочуть розлучити я засмутився,але з усіх сил не показував вигляд.Я буду правий якщо скажу,що поміж всіх дівчат я б вибрав Скарлет собі в дружини.Так,спочатку був невдоволений,засмучений,робив все щоб вона мене ненаведіла,але згодом коли я все більш вдивлявся в її обличчя,в її небесні очі,в ямочки на щічках я хотів все менше злити її.Коли ж я дізнався,що Скарлет хочуть одружити на іншому,та ще й на королю в мене в середині серце забилось частіша,я розізлився на короля,який вирішив все за дівчину,злився на свого батька який довзолив цій війні статися,злився на себе,що не зміг допомогти Скарлет залишитись тут бачивши як вона цього хотіла.

Бачивши як вона сміється разом з Лілі я не міг не милуватись нею,хоча майстерно це сховував.І ось вона перша заговорила до мене,тільки не розумію чому.Ще й натякнула про те що новина про розлучення її засмутила.Що б це могла означати?Невже..Ні,такого бути не може,знаючи як вона не хотіла цього одруження цього бути не може.

Постоявши біля дверей декілька хвилин обдумуючи все я вирішив піти в свою кімнату.

Скарлет

Я сиділа на знайомому для мене ліжку і обдумувала все сказане мною Деніалу.Ну чому я так сказала,чому мені це спало на думку?Можливо тому,що я і справді так міркувала?Звичайно мене засмутила новина про розлучення,але чому ж?Я так не бажала цього одруження,а тут ось так засмутилась про розлучення.Це ж означало,що я буду вільна,не одружена.По міркування короля Генріха не надовго,але я не буду піткорятись йому,з мене уже вистачило.