Глава 12.Да буде війна.

Одруження,ну що ж воно відбулось.Весь цей народ що зібрався подивитись на виставу отримав своє.

Підійшовши до арки я встала навпроти Деніала,біля нас священник щось не розбірливо говорив чи то я просто не вслуховувалась,неважливо.

Надягнувши одне одному кільця ми повинні були поцілуватись,ми б про це і забули але велекодушний священник нам про це нагадав.

Ми дивилися один на одного пару хвилин не наважуючи зробити перший крок,але це потрібно було зробити,публіка чекає.Принц зробив перший крок і накрив мої губи своїми.Поцілунок був не сильно довгий адже ми не хотіли затягувати з цим.Скажу відверто мене була менш огидно чим приємно.Я перша вийшла з цього поцілунку.Всі захлопали,як же їм радісно були дивитись на це видовище."Скоріше б це все закінчилось",-з такими думками я приймала привітання від всіх присутніх.

Застілля-для багатьох присутніх це найважливіша частина весілля.Їж,пий,спілкуйся і пліткуй,-все це запрошені гості робили сьогодні.Скільки було галасу,вуха в'яли.Чому ж так голосно.Все застілля тільки дві людини просиділи з кам'яними обличчями,не важко догататись хто,це я і Деніал.З всіх цих людей я змогла розгледіти тих хто прямує до нас,серце забилося частіше.За наш стіл,за яким сиділи тільки я і принц,прямували королева Анастасія та принц Олівер.Матінка-вона ні капельки не змінилась з нашої останньої зустрічі.Щодо Олівера то він трохи змінився,це показує його легка щитина на обличчі якої раніше не було.

Підійшовши вони мене без слів обійняли,я і не потребувала ніяких вітань або компліментів,мені були потрібні тільки обійми.Але все-таки не обійшлось і без компліментів які матінка прошепотіла мені на вушко,а Олівер просто оглядав мене і усміхався чим сприяв появі моєї усмішки.Не змогла я розгледіти батька,якого я ще з вінчання не бачила.Де ж він пропадає?

Танець,всі говорили тільки про нього.Перший весільний танець,якого чекали майже всі,який скоро повинен відбутися.Через це все я почала хвилюватись.А що якщо я не правильно якийсь рух зроблю або збюся?Всі ці хвивання не міг не помітити сидівший ліворуч Деніал.

-Не хвилюйся,ти впораєшся,-ніби прочитавши мої думки сказав він.

Мені здається чи я уже не можу розгледіти ту байдужість яка була в його очах колись?Можливо він уже прийняв мене і я йому не незнайомка а людина яку він бачить кожен день.Все це так запутано.Танець,не забудьмо про танець,скоро він розпочнеться потрібно встати на свої позиції.

Цей танець тривав хвилину а відчувалось ніби вічність,на початку я боялась щось забути і була дуже пильна але пізніше я розслабилась і моє тіло танцювало саме.Не задумуючись я робила всі рухи що потрібно.Закінчивши танець наші обличчя були сильно близько один від одного але в планах не було поцілунку,хоча публіка ждала.Але ми ще ті коварні персони,які заінтригували всіх але поцілунку не відбулось.

В цілому мені це весілля сподобалось,я повеселилась хоча б трошки.Навіть з тим мовчазним принцом ми вспіли перекинутись декількома словами і посміятись.

Все закінчилось і ми змогли спокійно видихнути,але не тут то було.

Гостей в залі не було,всі пішли,свято закінчилось.До нас підійшли королева Анна і обговорювала з нами сьогоднішній захід.Перебила нас служниця,яка з швидкістю світу прибігла до нас перелякана.

-Вибачте що тривожу вас Ваша Величносте та Ваша Високосте,-почала вона швидко говорити що я ледве розібрала що вона говорить,-там..там...,-була вона настільки перелякана що ледве говорила.

-Що там?Кажи!,-не втрималась королева і підняла голос.

-Його Величність Річард дуже бурно щось обговорює з Його Величністю Генріхом,вони кричать один на одного,я подумала що вам краще про це знати,-швидко промовила дівчина і чекала нашої реакції.

-Де вони знаходяться?,-таким же тоном як і раніше говорила королева.

-В кабінеті Його Величності.

Тільки ми це почула одразу ж стали з своїх місць і побігли за королевою,яка ще першою стрепенулась і побігла.

Що вони так бурно обговорюють?Чому кричать?Що сталось?Все було так прекасно і тут ось на тобі.Як я і очікувала після багатьох хороших подій і новин прийшла погана новина.

Чим менше шляху оставалось до кабінету тиб більше я починала хвилюватись.Що ж могли не поділити королі?Підбігши до дверей ми уже чули деякі відривки фраз.

-Відкрийте двері!,-наказуючим тоном промовила королева до охоронців.

-Вибачте але Його Величність наказала нікого не пускати.

Не встигла вона відповсти як ми почули ще одну фразу

-Да буде війна!,-хтось з королів прокричав.

Відкрились двері і вийшов король Генріх,подивишись на мене він промовив:

-Скарлет збирайся,ми вертаємось додому,-після чого поспішно покинув нас подавшись в інше сторону палацу.

"Да буде війна",-ця фраза крутилась в моїй голові.Саме ця фраза була в моєму сні,невже цей сон був віщий?Невже це весілля було дарма і ми не змогли вберегтись від війни?За що мені це все?Додому повертатись?А я хочу туди?Я вже так звикла до цього палацу що навіть не можу зрозуміти чи хочу повернутись.

Перемістимось на пів години раніше....

Король Генріх впевнено йшов до кабінета короля Річарда.Відкривши двері він війшов в кімнату і одразуж зустрівся з поглядом з чоловіком.

Побачивши короля який завітав у гості король Річард одразу крикнув охороням:

-Нікого не пускати до мене.

-Ну що ж угода виконана вони одружились отже вам більше Скарлет не потрібна,тепер вона може вернутись в своє рідне королівство,-розпочав король Генріх.

-Угода виконана це так і тепер ніщо вас не потурбує але стосовно Скарлет вона повинна залишитись тут як принцеса і дружина принца,-спокійно відповів король навпроти.

-Скарлет законна принцеса Лейнстери і вона повинна жити в своєму королівстві,вам було потрібно одруження ми це зробили так що вам іще потрібно?,-повисив голос король Генріх.

-Скарлет тепер законна дружина принца Деніала і вона мусить жити разом з чоловіком в Анеквіті!,-на такий самий тон перейшов в король Річард.