12.

Я, звісно, знала, що розплачуватися за свої косяки доведеться, але не думала, що це станеться так швидко. Наступного ранку мене будить дзвінок власного телефону. Зовсім не дивуюся, коли бачу на екрані номер батька, тільки от що йому сказати я не знаю. Нічого в голову не приходить…

Звісно ж, краще за все буде сказати правду і не роздувати цю брехню ще більше. Але я не можу цього зробити, в першу чергу тому, що татко точно в захваті від мого союзу з Єгоровим, а тут такий облом. Сказати, що напилася і сталося те, що сталося - також не варіант. Я ж хороша дівчинка... принаймні він так думає. 

Телефон продовжував надзвонювати, а я так й не зібралася з силами, щоб відповісти. Спочатку варто зустрітися з Дем'яном і все прояснити. І як би сильно я не хотіла цієї зустрічі, вибору у мене немає. Нам доведеться якось співіснувати, принаймні поки що. А далі я щось придумаю.

Телефон вимикається, коли батькові вривається терпець і я швидко шукаю серед контактів номер Дем'яна. Набираю у легені якомога більше повітря і слухаю довгі гудки. Він явно випробовує моє терпіння, тому що відповідати зовсім не поспішає. 

- Моя дружина згадала про існування власного чоловіка? - його глузливий тон спочатку збиває мене з пантелику, а потім дратує. Ні тобі привіт, ні до побачення… 

- Батько не дає мені спокою від самого ранку. Що мені робити? - я також не збираюся вітатися. Буду такою ж пихатою, як цей ідіот! 

- А я тут до чого? - ні, він явно знущається!

- Ти мій чоловік! - бурчу і попутно готую собі каву. Вмикаю чайник й ходжу кухнею туди-сюди. 

- Вау! Ти нарешті це усвідомила? Я здивований, мала. І що тепер? Готова виконувати свій подружній обов'язок?

- Ти що верзеш? - вибухаю від обурення. 

- Я про каву в ліжко, колючко, - регоче цей... брюнет. - Але так як я вже давно на ногах, можна обійтись й без ліжка. 

- Що? - я зовсім не в'їжджаю у те, що він несе. Телефон несподівано вимикається, а на всю квартиру лунає дверний дзвінок. 

Я гублюся від цієї дивної хронології подій і навіть забуваю, що варто було б подивитися у вічко перед тим, як відчиняти двері. Розпахую їх і завмираю у розгубленості. 

Дем'ян стоїть просто навпроти мене й усміхається. Увесь такий красивий, в синіх джинсах, футболці та модному піджаку. Аромат його парфумів б'є наповал, і лише зараз до мене доходить, що я стою перед ним в коротких шортах та старенькій, але від того не менш улюбленій, розтягнутій футболці. А про вороняче гніздо на голові та повну відсутність косметики на обличчі навіть говорити не варто. 

- Милий прикид, - хмикає Єгоров і, легенько відсунувши мене вбік, проходить у квартиру. 

- Ти що тут забув? - коли здатність мислити повертається, влітаю за ним на кухню. 

Дем'ян уже сидить за столом, поклавши   одну руку на спинку дивана, та закинув ногу на ногу. Наче в себе вдома, чорт забирай!

- Ти збираєшся пригощати мене кавою? - і ця клята усмішка, яку так і хочеться стерти з його обличчя. 

- Чого приперся? Ми могли б і по телефону поговорити! - його прискіпливий погляд дратує та бентежить. Мені не по собі від того, що Дем'ян бачить мене такою зім'ятою, коли сам цвіте та пахне. Тому відвертаюся до кухонного гарнітуру і готую нам обом каву. 

- Тобі варто звикати до того, що тепер я часто буду з'являтися у твоєму житті, - спокійно заявляє. 

Не встигаю висловити своє обурення, коли мій телефон знову оживає. Бачу лише, що телефонує батько, а тоді Дем'ян хапає мій апарат і сам відповідає на дзвінок. У мене, напевно очі на лоба полізли від такої зухвалості з його боку, але, як виявилося, це був лише початок. 

- Доброго ранку, Володимире Павловичу! - спокійнісінько заявив цей смертник. - Так, це я. Пробачте за те, що Юля не брала слухавку. Самі розумієте, ми ж молодята.

Як же мені захотілося вилити цю каву йому на голову. Або просто заклеїти рота скотчем, щоб не молов усіляку дурню. Дем'ян мило мені усміхнуся і продовжив мене добивати. 

- До вас? Ми з радістю, тільки не сьогодні. Сьогодні їдемо до моїх батьків. Вони так і прагнуть познайомитися з Юлею. Ну а що я? Не буду ж я відмовляти їм у такому задоволенні. Добре тоді. Завтра обов'язково будемо у вас. До зустрічі.

- Ти що моєму батькові наплів? Я не збираюся нікуди з тобою їхати! - кричу, що є сили, тому що придушити цього ідіота хочеться мало не до смерті. 

- Справді? - Дем'ян підводиться на ноги і стає навпроти мене. Занадто близько… - Тоді мені варто ще раз набрати твого тата і розповісти, як усе було насправді? 

- Ти мені погрожуєш? - голос тремтить, але не від страху. Ненависть до цього хлопця просто шалена. 

- Просто кажу, як може бути, - Дем'ян оглядав моє обличчя так прискіпливо, наче хоче щось на ньому знайти. - Мала, ти ж не дурепа. Сама маєш розуміти, що цей шлюб вигідний нам обом. Я врятував тебе від ганьби бути покинутою перед весіллям, твій татко тепер в шоколаді. Що не так?

- А яку вигоду отримав ти? - я знаю, що він щось не договорює, відчуваю це. 

- Мене збиралися одружити з дівчиною, яка мені зовсім не подобається. Тобто... вона красива і все таке, але сімейне життя явно не моє. Навіщо ламати їй життя?