10.

Мені так хотілося вірити, що все, що тут відбулося, лише плід моєї уяви. Чому Дем'ян став на мій захист? І чому всі навколо витріщаються на нашу трійцю з відкритими ротами? 

- Знову ти? - невдоволено запитав Боря, продовжуючи тримати у руках мікрофон. Чорт! Його й так було чути мало не на вулицю! 

Дем'ян нічого йому не відповів, лише вихопив мікрофон з рук і став так, щоб я опинилася поряд з ним. У мене просто слів не було, щоб описати те, що відчувала.

Просто шок…

А коли рука Дем'яна опустилася мені на талію і хлопець притягнув мене до себе, захотілося добряче стукнути його по чорнявій чуприні. Ну реально, що за ідіотизм? 

- Дорогі гості, батьку! Пробачте за цей неприємний конфуз, - ого! Дем'ян Борю "конфузом" назвав? Бідний Борюсік червоними плямами вкрився від такого порівняння. - Схоже, цей молодий чоловік щось сплутав. Ось ця дівчина більше йому не належить. Тому що тепер вона моя дружина.

- Що? - одними губами запитала, розглядаючи задоволену фізіономію Дем'яна. Він що п'яний, а, може, під наркотою? Яка в біса дружина?! 

Гості почали перешіптуватися, а на батька я взагалі боялася дивитися. Уявлення не мала, як буду пояснювати йому все це. Хоча, спочатку самій щось та й зрозуміти б. 

- Ти що верзеш, придурку? - схоже, Боря, так само як і я, не вірив словам Дем'яна. Він зробив крок у наш бік, але брюнет доволі вправно заштовхав мене собі за спину. Знову… 

Такого сорому я вже давно не відчувала. На нас дивилися практично усі, навіть подруги роти повідкривали від шоку. А що говорити мені? 

Я не стала чекати подальшого розвитку подій. Обличчя й так горіло і було важко дихати. Саме тому я не придумала нічого кращого, як шмигнути у натовп гостей, а тоді і в коридор. Хотілося знайти якусь кімнату, щоб перечекати все там. А потім можна буде і прибити клятого Дем'яна. 

Відчинивши перші двері, зрозуміла, що це ванна кімната і влетіла туди. Тільки от зачинитися не встигла, тому що подруги якраз мене наздогнали. Настя замкнула двері на ключ з середини, і тепер усі троє витріщаються на мене. 

- Нічого не хочеш нам пояснити? - питає Ліка, склавши руки на грудях. 

- Ти про що? Я сама нічого не розумію. Цей Дем'ян вважає себе безсмертним. Як взагалі можна було таке сказати перед цілим натовпом? О, Боже! Тато мене вб'є!

Опираюся руками на рукомийник та розглядаю у дзеркалі своє відображення. Щоки червоні, волосся розтріпалося, а очі стали ще більшими. Напевно, від переляку. 

- Так, стоп! То цей той самий Дем'ян, про якого ти нам розповідала? - здивовано випалює Ліка. 

- Так, це він. Причепився до мене, як банний лист. Ще й про весілля наплів! - мало не плачу від відчаю.

- Юль, тут така справа... - подруги якось неоднозначно переглянулися, а мені стало ще гірше. Невже погані новини на цьому не закінчуються? - Дем'ян і є тим красунчиком, з яким ти провела ніч у Вегасі. 

- Що?! - напевно, мій крик було чутно на весь будинок, та зараз це хвилювало мене менш за все. - Ти впевнена? 

- Думаєш, що його можна з кимось сплутати? - хмикає Ліка. 

- Юль... а що, коли ви дійсно одружилися? У тебе обручка, і він так впевнено про це говорить перед цілим залом гостей. На жарт не схоже. 

Мені залишається лише голосно схлипувати і гепнутись просто на підлогу в дорогій сукні. Прикривши обличчя руками, я намагалася впоратися з емоціями, але виходило так собі. Хотілося придушити цього Дем'яна, котрий тепер ще й мій чоловік. 

- Почекайте! Це що тоді виходить? - розгублено витріщаюся на подруг, коли страшна здогадка приходить в голову. Він весь цей час знав, хто я така? Знав і нічого мені не сказав?!

- Це дійсно дивно, - нахмурилась Оля. - Він точно знав, хто ти така. За наш столик тоді Дем'ян прийшов абсолютно тверезий. Навіщо тоді брехав, що ви не знайомі? 

- Юль, схоже, тобі варто самій з ним поговорити, - Ліка сідає поряд і кладе свою руку мені на плече. - Можливо, тоді щось стане зрозуміло. 

- Ти реально думаєш, що я буду з ним розмовляти? Цей придурок приніс мені купу проблем! - роздратовано випалюю. - Завтра новина про наше одруження буде номером один по обговореннях. Просто чудово! 

Доводиться зібратися, щоб знову не наробити дурниць. Мене все ще трусить від емоцій, але піддаватися їм не варто. Спочатку розберуся з цим Дем'яном, а потім можна і вбити цього ідіота. 

Вмивши обличчя холодною водою, я вирішила повертатися у зал. Ховатися вічно не варіант, а так хоча б знатиму, що відбувається. Подруги пішли на вихід першими, але чомусь зупинилися у дверях. Виглянувши у коридор, помітила Дем'яна, що підпирав стіну поряд. Схоже, чекав саме мене. Розслаблено обперся на стіну, засунувши руки в кишені штанів. 

- Привіт, дами! - чарівна усмішка у бік моїх подруг - і ті миттєво  попливли. Зрадниці!

- Гей! - сердито їх розштовхала і зупинилася поряд з хлопцем. - Краще повертайтеся у зал, пуття з вас мало. 

Дем'ян ліниво слідкував за тим, як дівчата зникають за поворотом, а тоді перевів свій погляд на мене. Стало ніяково, адже дивився він так... проникливо. А ще розуміння того, що саме він став моїм першим чоловіком прийшло так невчасно.