Живий щит

Заміський пансіонат зустрів Макса вечірньою прохолодою та тихим шелестом сосен. Головний Інженер Гільдії впевненим кроком піднявся на другий поверх і зайшов до кімнати Степанівни. Старенька якраз розгадувала кросворд, гріючи руки об теплу чашку з чаєм.

Коли Макс спокійно й розважливо виклав їй свій план — негайно переїхати до нової квартири Олі на Святошині, щоб уся родина нарешті була разом, бабуся неймовірно зраділа. Її вицвілі очі засяяли щирими сльозами щастя, адже жити поруч з онукою було її найбільшою мрією.

Але водночас вона почала сильно переживати, що Макс заплатив величезні гроші за її утримання, а тепер забирає її завчасно, а ще лікування, ліки та щоденні процедури, які так добре допомагали її хворим ногам.

— Максику, синочку, — тремтячим голосом заговорила вона, хапаючи його за руку. — Це ж такі гроші пропадуть... Та й ніжки мої, як я без тутешніх лікарів? Я ж Олюні на шию сяду, вона тільки роботу знайшла, дитина не впорається зі мною немічною.

Макс лагідно стиснув її суху долоню, і його філософський спокій миттєво повернув старенькій впевненість. Мільйони Харона мали працювати на цей Контур безпеки під нуль.

— Не хвилюйтеся, бабусю, усе прораховано, — м'яко й легко сказав Макс. — Гроші пансіонату ми переоформили як домашній патронаж. Олі не доведеться носити вас на руках. Ви просто будете поруч, щоб вона не почувалася самотньою у великому місті.

За годину всі речі Степанівни були зібрані у дві великі валізи, й чорний кросовер Toyota RAV4 рушив назад у бік Святошина.

Близько дев'ятої вечора Макс безшумно відчинив двері квартири №12 своїм ключем. Він першим заніс валізи, а потім обережно під руку завів до коридору Степанівну, яка лагідно спиралася на свої дерев'яні палиці.

Коли Оля вийшла в коридор у своїй домашній футболці, чекаючи побачити Макса, і наткнулася поглядом на бабусю з речами, вона була в чистому, німому шоці. Її юнацький бунт, переможна посмішка після поцілунку на порозі та всі палкі дівочі плани на секунду просто розбилися об сувору життєву реальність. Пастка, яку Макс так холодно прорахував у своїй голові, зачинилася бездоганно. Присутність Степанівни миттєво заблокувала будь-яку можливість для нових заборонених СМС чи нічних пристрастей на кухні.

Оля бліда застигла біля стіни. Вона дивилася то на радісну бабусю, яка вже обіймала її й цілувала в щоки, то на Макса. В її світлих очах палав дикий вибух образи, розуміння його жорстокого тактичного маневру та безпорадної люті, але вона нічого не сказала Максу. Вона не могла влаштувати скандал чи виказати свої справжні почуття при старенькій.

Макс мовчки поставив валізи біля шафи, підійшов до сестри й м'яко поплескав її по плечу, філософсько посміхаючись кутиком губ.

— Допоможи бабусі розкласти речі, сестричко, — тихо й легко прошепотів він їй на вухо. — Тепер ти під надійним наглядом. Нам усім так буде набагато спокійніше.

Він розвернувся і швидкою ходою вийшов у під’їзд, зачиняючи за собою двері. На шиї більше не було кулона, але родинну Межу було захищено найнадійнішим, живим щитом.