Точка кипіння

Тойота впевнено летіла трасою, минаючи розмиті приміські краєвиди. Яна мовчки дивилася в бокове вікно, знову вдягнувши свій суворий шкіряний плащ, наче броню від тієї раптової відчуженості, яку привіз із собою Макс. У салоні панувала важка, наелектризована тиша, коли раптом тишу розірвав різкий рингтон.

На екрані смартфона, що лежав на панелі, спалахнуло ім'я: «Оля (Сестра)».

Макс навіть не поворухнувся. Його погляд залишався прикутим до асфальту, а пальці на кермі стиснулися так, що побіліли суглоби. Телефон продовжував люто вібрувати.

— Чому не береш слухавку? — її голос пролунав тихо, але в ньому виразно чулися нотки підозри. Вона уважно спостерігала за його реакцією.

— Я пізніше їй передзвоню. Спочатку справа, — відрізав Макс, намагаючись повернути свій філософський спокій.

Але всередині Головного Інженера все перевернулося. Кровний зашморг святошинського поцілунку затягувався на його шиї дедалі дужче, заважаючи дихати. Його залізний контроль Старшого Інженера Контуру тріщав по швах від простого телефонного дзвінка дев'ятнадцятирічної дівчини.

 Він сказав, що заїде на заправку, купить води. Макс різко крутанув кермо праворуч, звертаючи на найближчу АЗС. Йому терміново потрібна була пауза. Хоча б кілька хвилин, щоб не збожеволіти під пильним поглядом кураторки.

Він зайшов у скляні двері заправки, залишаючи Яну в машині. Усередині пахло дешевою кавою та випічкою. Макс дістав із холодильника пляшку мінералки, підійшов до каси і, сам від себе не чекаючи, хрипко промовив:
— І пачку цигарок. Найміцніших. І запальничку.

Він купив воду і цигарки, йому вперше в житті захотілось закурити. Йому, який завжди зневажав людські слабкості й покладався лише на холодну голову, тепер потрібен був цей гіркий дим, щоб просто заземлити паніку у венах. На касі вишикувалася невелика черга, і Макс застряг біля стійки, нервово перебираючи пальцями монету в кишені.

А в цей самий час телефон залишався в машині, на панелі приладів прямо перед очима Яни.

Екран смартфона раптово спалахнув срібним світлом. Дзвінок припинився, але натомість прийшло повідомлення від Олі. Емоційне. Текст вискочив прямо на заблокований монітор великими, чіткими літерами.

Яна мимоволі нахилилася вперед, і її карі очі швидко пробіглися по рядках. І з кожним прочитаним словом її обличчя ставало дедалі блідішим, а пальці, що тримали рунічний ланцюг у кишені, затремтіли від раптового болю й шоку.

«Максе, чому ти втік на світанку?! Навіщо ти це зробив? Ти сказав, що це неправильно, що ми родина... Але ти ж сам усе відчував сьогодні вночі. Твій поцілунок... я не вірю, що ти просто забудеш його й повернешся до звичного життя, наче нічого не було. Я не можу думати ні про що, крім тебе...»

Коли Макс вийшов із приміщення заправки, тримаючи в руках запалену цигарку й жадібно втягуючи перший у житті гіркий дим, він крізь лобове скло кросовера зупинився як укопаний.

Яна сиділа абсолютно нерухомо, тримаючи його мобільний телефон у руках. Вона повільно повернула до нього голову, і в її погляді більше не було професійної стриманості куратора Гільдії. Там палав такий дикий, німий вибух зради, ревнощів та болю, який обіцяв перетворити їхній виїзд до церковного підземелля на справжню криваву бійню. Межа між ними тріснула остаточно, і цього разу оновлений Статут Гільдії України не мав жодних інструкцій щодо порятунку їхніх власних душ.