Старі підвали

Поділ зустрічав недільний ранок тихим шелестом каштанів. Макс припаркував кросовер біля будинку Яни й повільно піднявся на її поверх. Його філософський спокій зараз перетворився на важку, глуху стіну. Хвороба відступила, але на її місці виросла залізна завіса внутрішнього контролю.

Коли Яна відчинила двері й кинулася йому на шию, Макс обійняв її у відповідь, але його рухи були механічними. Він приїхав до Яни, але був чужий, абсолютно. Дівчина відразу відчула цей холод — невимушена хімія, яка зазвичай спалахувала між ними миттєво, зараз наче вперлася в невидимий бар'єр. Вона заглядала в його сірі очі, намагаючись знайти там колишнє тепло, але погляд Головного Інженера залишався крижаним і далеким. Його думки все ще кружляли навколо святошинської квартири й того передсвітанкового поцілунку сестри, який він намагався випалити зі своєї пам'яті.

Яна мовчки провела його на кухню, налила гарячого трав'яного чаю й сіла навпроти, підперши підборіддя руками. Вона відчувала, що між ними стоїть якась таємниця, але вирішила не тиснути, списуючи все на важку львівську поїздку та запізнілу гарячку.

Макс випив чаю, майже не відчуваючи смаку, і тут блимнуло нове замовлення.

Телефон на столі коротко й вимогливо завібрував, розрізаючи напружену тишу кухні срібним світлом оновленого Контуру Гільдії України. Новий виклик за Статутом прийшов із невеликого селища на Київщині.

Макс розблокував екран і швидко пробігся очима по рядках звіту:
— По лінії побутової безпеки, — сухо, суто професійним тоном заговорив він, повертаючи маску лідера Гільдії. — В одному селі в церкві знайшли підземелля випадково. Стара парафія ХІХ століття, під час ремонту підлоги робочі проломили стару кладку й натрапили на глибокі замуровані підвали. Звідти відразу повіяло таким холодом, що Контур зафіксував сплеск некротичної енергії. Селяни та священик бояться туди заходити, кажуть, чути дивні звуки й плач. Місцеві координатори просять нашої інспекції, бо за старими картами Харона ці підвали взагалі не значилися в реєстрах.

Яна миттєво підвелася, і в її карих очах знову спалахнув знайомий бойовий вогонь кураторки. Робота була єдиним місцем, де вони з Максом залишалися ідеально злагодженим механізмом.

— Замурована церковна крипта — це завжди небезпечно, — вона швидко накинула свій шкіряний плащ і перевірила важкі ланки рунічного ланцюга у кишені. — Там може ховатися все що завгодно: від запечатаних ляв до прадавнього цвинтарного духа. Збираємося. Дорога туди забере годину.

Макс сховав телефон, дістав із кишені свою срібну монету й мовчки попрямував до виходу. Він був радий цьому раптовому виклику — містичне підземелля давало йому легальну можливість втекти від важких думок і знову сховати своє людське серце за залізними протоколами захисту Контуру. Вони вирушили туди, лишаючи ранковий Поділ за спиною.