Границі витривалості

Коли Оля захоплено розповідала про свій перший робочий день та нових колег, Макс раптом відчув, як стіни затишної святошинської кухні почали повільно пливти перед очима. Звуки її голосу долітали немов крізь товщу води. Його філософський прагматизм, який бездоганно тримав під контролем потойбічний морок, виявився безсилим перед звичайною людською біологією. Тіло, виснажене нічними битвами, шаленими кілометрами доріг та залпом випитим віскі на порожній шлунок, просто здалося.

Він спробував підняти склянку з соком, але рука виявилася неприродно важкою. По венах розлився не звичний крижаний спокій Гільдії, а лютий, палючий вогонь.

— Максе?.. Ти мене чуєш? — Оля раптово осіклася, помітивши, як зблідло його обличчя, а на лобі виступили великі краплі холодного поту. — Боже, ти весь гориш!

Хлопець хотів заспокоїти її, сказати свою фірмову фразу, що все під контролем, але сильний жар навалився з такою силою, що він просто відключився, безсило опустивши голову на складені на столі руки. Повна темрява поглинула його свідомість на кілька хвилин.

Коли Макс насилу розплющив очі, над ним із переляканим обличчям схилялася Оля, тримаючи в руках мокрий рушник. Срібна монета в його кишені була холодною — Система не фіксувала магічної атаки. Це була звичайна, запізніла реакція людського організму на надлюдські навантаження.

— Мені... мені треба йти, — хрипко процідив крізь зуби Макс, намагаючись спиратися на стіл і підвестися з місця. Його голос ледь слухався. — Я поїду додому, щоб не заразити тебе. Це просто застуда, дорожня втома. Я відлежуся у себе на Подолі.

Проте Оля рішуче перегородила йому вихід з кухні, впершись руками в стегна. В її великих світлих очах більше не було сором'язливості — там панувала та сама затята, непохитна родинна впертість, яка була притаманна і самому Максу.

— Нікуди ти не поїдеш у такому стані! Ти себе в дзеркало бачив? Ти ж за кермом знепритомнієш! — Її тон не терпів заперечень. — Ти врятував нашу бабусю, ти витягнув мене з того жахливого гуртожитку й подарував це нове життя. Тепер моя черга допомагати. Лягай на ліжко, швидко!

Макс довго відмовлявся, намагаючись увімкнути логіку, доводячи, що він звик усе вирішувати самостійно і йому не потрібні няньки. Але голова палала так, що підлога знову почала йти з-під ніг. Він не встояв від напору сестри й безсило опустився на м'яке велике ліжко.

Оля миттєво забігала по квартирі: принесла теплу ковдру, знайшла в аптечці жарознижувальні ліки, заварила гарячий чай із лимоном і обережно поклала вологий компрес йому на лоб. Макс заплющив очі, піддаючись цим дивовижно ніжним і турботливим жіночим рукам. Уперше за багато років самотності поруч із ним був хтось, кому було байдуже до його срібних монет, Контурів Гільдії та потойбічної влади. Оля просто рятувала свого брата. І це чисте людське тепло було найкращими ліками для Головного Інженера всієї країни.