Договір на бруківці

Корчмар зробив крок уперед, і примарний туман навколо його залізного кубка завібрував, наче відлуння давнього шинку. Шестерні велетенського годинникового механізму за його спиною знову важко рипнули, викидаючи нову порцію фіолетової кіптяви. Потвора схилила голову, уважно розглядаючи смарагдове сяйво монети в руці Макса, і в її порожній металевій очниці промайнув холодний, раціональний розрахунок.

— Ти сильний, хлопче... Сильніший за свого батька, — пророкотав Корчмар, і дзвін кришталевих келихів за бочками на мить ущух. — Але ти прагматик. Ти знаєш ціну Контуру. Давай домовимося. Під цією Ратушею лежать три скрині золота австрійських чиновників, які заснули тут назавжди. Це реальне золото, яке не бачать банківські монітори. Забирай. Нам потрібна лише ця зала. Лише право іноді згадувати смак хмелю.

Макс на мить замислився, повільно опустивши руку з монетою, але не гасячи її світла. Його філософський спокій зараз зіткнувся з чистою економікою Гільдії. Гроші, які він забрав у Харона, розійшлися по областях на закупівлю срібла та автівок. Але він чудово розумів, що гроші закінчаться рано чи пізно, а підтримувати систему Гільдії України треба щодня. Новий Статут вимагав колосальних ресурсів, щоб реагувати на кожен побутовий виклик у країні. Прадавній Контур не міг існувати на ентузіазмі.

— Добре, німцю. Я приймаю твої скарби, — чітко й легко заговорив Макс, дивлячись прямо в шестерню замість обличчя монстра. — Але є одна умова: ви більше не робитимете тут бунт. Жодного фіолетового випару на площу Ринок, жодного заклиненого годинника. Ваші примари сидять виключно в межах цих цегляних стін і не чіпають живих людей. Якщо бодай одна тінь вийде за поріг — я повернуся з рунічним ланцюгом і випалю цей шинок до останньої тріски.

Корчмар задоволено хмикнув, і залізний кубок у його руці глухо задзвенів.
— Згода, Головний Інженере. Контур триматиметься міцно.

Потвора змахнула пазуристою лапою. Іржавий годинниковий механізм раптово здригнувся, три заклинені шестерні з гучним металевим клацанням стали на свої місця й плавно, безшумно рушили по колу, закриваючи галицький морок на надійний замок. Тієї ж миті дві дубові бочки в кутку зали з тріском розійшлися, і на сірий пісок вивалилися три важкі, ковані залізом скрині, вщент забиті золотими австрійськими дукатами ХІХ століття.

Макс повернувся до шокованого лідера Львівського Контуру Тараса, який досі тримав бойове закляття в руках.
— Організуй транспортування золота в головний сейф під Лисою горою, — спокійно розпорядився Макс, ховаючи монету в кишеню. — Цей фінансовий резерв забезпечить Гільдію на роки наперед. Новий Статут офіційно отримав свій золотий фонд.

Він піднявся з підземелля на сонячне світло площі Ринок, коли місто вже повністю прокинулося й наповнилося звичним шумом трамваїв та туристів. Макс сів у салон Тойоти, дістав телефон і побачив на екрані перше за ранок повідомлення від Яни з Києва.

«Яна: Привіт, Інженере. У нас на Центральному Контурі все тихо, код Харона не оживає. Як там твій Львів? Сподіваюся, ти не забув, що після твого повернення ми маємо відсвяткувати твій новий статус. Я сумую, Максе... Повертайся швидше».

Макс тепло посміхнувся, відчуваючи, як невимушена хімія їхніх стосунків знову наповнює салон кросовера живим теплом, повністю витісняючи холод підземель. Він швидко набрав відповідь: «Макс: Скарби запечатані, годинник працює. Виїжджаю в Київ. Готуй вечір, кураторко».

Хлопець увімкнув передачу й спрямував великий чорний кросовер назад на трасу. Попереду на нього чекав великий шлях, улюблена робота, Яна та щасливе життя його нової сестри Олі. Гільдія України була в надійних руках.