Межа виснаження

Макс обережно підняв запечатану скриню й переставив її на нижню полицю стелажа, де зберігалися важкі архівні фоліанти. Потойбічний морок Словоблуда тепер був надійно закритий під срібною печаткою Гільдії. Хлопець повернувся до Яни й м'яко усміхнувся, ховаючи монету в кишеню куртки.

— Я згодом познайомлю вас, Яно, — спокійно і легко сказав він, зачиняючи за ними важкі залізні двері старої бібліотеки. — Спочатку Олі треба влаштуватися в місті. Вона щоночі засинає в тому жахливому гуртожитку й досі думає, як прогодувати себе наступного тижня. Нехай фінансист зробить свою роботу з квартирою та вакансією, а тоді вже влаштуємо сімейну вечерю.

Яна розуміюче кивнула. Вся її ранкова ревнива броня остаточно розтанула, поступившись місцем тій самій невимушеній хімії цілковитої довіри, яка тримала їх разом у цьому місті.

Макс завів мотор Тойоти, і кросовер плавно рушив крізь нічний туман Ярославового Валу. За двадцять хвилин він відвіз Яну додому, висадивши її біля знайомого подільського під'їзду. Дівчина ніжно поцілувала його в щоку на прощання, попросивши обов'язково виспатися.

Коли Макс нарешті повернувся до своєї квартири, за вікнами вже почало сходити сонце. Хлопець зачинив двері на всі засуви, скинув важку куртку й пройшов на крихітну кухню. Його рухи були повільними, наче автоматичними.

Він відкрив верхню шафку, дістав пляшку віскі й навіть не став шукати склянку. Макс припав губами прямо до горла пляшки і залпом почав пити важкий, пекучий алкоголь. Міцний напій обпікав горло, але він майже не відчував смаку.

Він щоночі ризикував життям, бився з Мацапурою, топив Болотяника, виганяв кріпаків-перевертнів із полів і щойно усвідомив, як сильно втомився за ці останні дні. Філософський спокій, який він так ретельно тримав як броню перед Яною, Олею та всією Гільдією України, зараз просто тріснув від дикого, тваринного виснаження. Він тягнув на своїх плечах безпеку мільйонів живих людей, брав відповідальність за власну нову родину, але всередині залишався тим самим хлопцем, який ще тиждень тому просто рахував копійки на метро.

Він опустив пляшку на стіл, важко вдихнув прохолодне ранкове повітря з кватирки й притулився лобом до холодної шибки вікна. Віскі почало повільно розливатися по тілу приємним, тупим теплом, приглушуючи потойбічне напруження у венах. Макс вимкнув телефон. Контур був стабільний, Гільдія працювала за новим Статутом, і зараз Головний Інженер мав повне, завойоване кров'ю право просто заснути на своїй старій підлозі.