Рідні душі

Для обіду Макс обрав невеликий, затишний ресторанчик на Золотих Воротах, де крізь великі панорамні вікна на столик падало м'яке сонячне світло. Вони замовили пасту, свіжі салати та фірмову каву. Оля спочатку поводилася трохи ніяково, розглядаючи вишуканий інтер'єр, але філософський спокій і легка манера спілкування Макса швидко розтопили лід.

За дві години розмови в них виявилося дуже багато спільного. Макс із подивом усвідомив, що вони мислять майже однаково. Обидва з ранніх років залишилися без батьківського тепла, обидва звикли розраховувати лише на власні сили й дивитися на життєві негаразди з легкою іронією. Оля розповідала про свої студентські роки, про те, як сильно вона любить книги, і Макс упіймав себе на думці, що вперше за багато років відчуває за столом не професійну напругу Гільдії тіней, а справжній, затишний сімейний комфорт. Вона була не кодом Харона і не бойовим напарником — вона була його живою кров'ю.

Коли обід добіг кінця, Макс розплатився карткою, на якій досі лежали реальні мільйони його батька. Хлопець відвіз Олю до її гуртожитку на Святошині. Зупинивши кросовер біля сірої радянської будівлі, він повернувся до дівчини й щиро посміхнувся:

— Ну що, сестричко, дякую за чудовий день. Гуртожиток — це тимчасово, ми з цим питанням обов'язково щось придумаємо. І роботу знайдемо найкращу, обіцяю.

Оля заправила пасмо волосся за вухо й тепло подивилася на нього своїми великими світлими очима.
— Дякую тобі, Максе. Мені здається, що ми знайомі все життя.

Перед тим як вийти з машини, вони обмінялися номерами.
— Пиши мені в будь-який час, якщо щось знадобиться, — Макс зберіг новий контакт у своєму телефоні під іменем «Оля (Сестра)».

Дівчина помахала йому рукою й зникла за дверима будівлі. Щойно Макс залишився в салоні наодинці, його смартфон знову люто й вимогливо завібрував у руках. Срібне світло оновленого Контуру Гільдії України спалахнуло на повну потужність. Сімейний відпочинок закінчився.

На екрані вискочило термінове Замовлення №3, марковане червоним кольором найвищої загрози. На виїзді з Києва, на території старого недобудованого Подільсько-Воскресенського мосту, рибалки витягли з Дніпра старовинну залізну скриню, яка почала випромінювати густий чорний туман, що стрімко повзе по воді в бік житлових масивів.

Макс увімкнув передачу, натиснув на газ і швидко набрав номер Яни.
— Яно, збирайся. У нас виклик на мосту. Потрібен повний бойовий контур.