Кров Пана

Кукурудзяні стебла на краю поля сухо шелестіли під поривами нічного вітру. Макс і Яна відійшли від хати Петра майже на двісті метрів углиб чорної ріллі. Ліхтарі вони вимкнули — Головному Інженеру вистачало смарагдового світла власного зору, який чітко бачив Межу.

З глибини заростей почулося низьке, злагоджене гарчання. З туману один за одним почали виходити великі бродячі пси. Їх було близько десятка: худі, з налитими кров'ю очима й шрамами на мордах. Проте вони не нападали хаотично. Собаки рухалися чітким бойовим клином, а в центрі зграї йшла постать, яка лише віддалено нагадувала людину.

Це був кріпак, який став перевертнем ще за часів панщини. Сто п'ятдесят років тому він утік від жорстокого поміщика в ці степи, але помер у полі від голоду й люті, проклявши весь людський рід. Земля не прийняла його обгризене вовками тіло, і він переродився на Вовкулаку. Він контролював усіх бродячих псів уже багато років, ставши їхнім вічним, безсмертним ватажком.

Істота була вкрита брудною сірою шерстю, крізь яку просвічували гнилі шматки старої полотняної сорочки. Замість пальців у нього були довгі людські кістки з пазурами, якими він викручував залізні клітки селян. Його очниці палали тьмяним багровим вогнем панської помсти.

— Знову... Гільдія... — прохрипів перевертень, і собаки навколо нього синхронно вишкірили ікла. Його голос звучав так, наче терлися іржаві кайдани. — Харон не ліз у мої поля... Чому ти прийшов, хлопче?

— Харона більше немає, — спокійно і легко відповів Макс, виходячи вперед. Його філософський прагматизм вимагав швидкого рішення. — Тепер тут діє новий Статут Гільдії України. Пси не винні, що ти закладаєш у їхні голови свій прадавній голод. Я не дозволю тобі нищити село.

— Ці люди... вони такі ж, як і мої пани! — заричав кріпак, піднімаючи пазуристу лапу. — Вони тримають тварин у залізі, вони ситі, а ми гниємо в бур'янах! Взяти їх!

Зграя бродячих псів із шаленим гавкотом кинулася вперед.

Проте Макс діяв миттєво. За новим Статутом він мав захищати живих, але не нищити звичайних земних тварин, які стали заручниками магії. Він високо підняв праву руку з кровною монетою Контуру.

— Яно, срібну мережу на собак! — скомандував він.

Яна різким рухом викинула вперед рунічний ланцюг. Срібні ланки розгорнулися в повітрі й розсипалися широким, яскравим світловим колом, яке м'яко лягло на землю навколо зграї. Це не був бойовий удар — це був контурний бар'єр безпеки Гільдії. Щойно бродячі пси натикалися на срібне світло, вони з переляканим скавучанням відскакували назад, повністю відрізані від свого ватажка. Чужорідний контроль у їхніх головах миттєво тріснув під дією чистої магії Гільдії.

Перевертень-кріпак залишився сам на сам із Головним Інженером.

Зрозумівши, що зграя йому більше не підкоряється, вовкулака люто заричав і зробив гігантський кидок прямо на Макса, цілячись пазурами в його горло. Навколо нього закрутився вихор із сухої землі та гнилої трави.