Санаторій зниклих тіней

Чорний кросовер Toyota RAV4 впевнено котився трасою в бік Харкова. Минуло кілька днів після великого збору обласних лідерів Гільдії, і новий Статут Макса вже почав приносити перші плоди. Гроші, зняті з рахунків Харона, пішли в роботу: регіони отримали нове маркування замовлень, срібне забезпечення та автономні канали зв’язку. Але для Макса і Яни це був перший офіційний бойовий виїзд за новими, суто людськими правилами.

— Дивись, що надходить по лінії Харківського Контуру, — Яна поруч гортала оновлений додаток у телефоні, екран якого тепер світився м'яким, спокійним сріблом. — Старий занедбаний санаторій у лісах під містом. Раніше Харон маркував це місце як «низький пріоритет, пуста витрата ресурсу». Але за останні три тижні там безслідно зникли троє підлітків.

Макс міцніше стиснув кермо, виїжджаючи на обгін важкої фури. Срібний кулон на його шиї злегка вібрував, реагуючи на далеку потойбічну активність.

— Стандартні шукачі пригод? — коротко запитав він. Його філософський прагматизм уже вмикав логіку розслідування.

— Саме так, — Яна кивнула, дивлячись на екран. — Блогери, дослідники закинутих місць, діти, які вирушають туди в пошуках привидів та гострих відчуттів для соцмереж. Вони пробираються всередину вночі, знімають стріми, а потім просто... не повертаються додому. Поліція обшукала весь комплекс із собаками. Нуль. Жодних слідів, жодних речей, наче діти випарувалися прямо посеред порожніх коридорів. Місцева Гільдія не лізла туди, бо Харон не давав за це тарифів. Але тепер це наша робота.

Макс хмикнув, і в його очах на мить спалахнув глибокий смарагдовий вогонь Головного Інженера.
— Харон не розумів, що дрібний бруд завжди розростається в монстра, якщо його ігнорувати. Якщо підлітки не повертаються, значить, там сидить щось, що навчилося ховати свої сліди навіть від поліцейських собак. До другої ночі встигнемо?

— Маємо встигнути, — Яна плавно поклала свою гарячу долоню на його руку, і між ними знову промайнула та сама невимушена хімія цілковитої довіри, яка тримала їх разом у цьому містичному коловороті. — Я замовила у харківських колег заговорені соляні пастки. Зустрінемося з ними на під'їзді до лісу.

Вони прибули на місце, коли густі нічні сутінки повністю поглинули старий сосновий бір. Закинутий санаторій радянських часів височів посеред дерев гігантським сірим привидом. Облуплені колони, вибиті шибки, порожні темні очниці балконів іржавіли під блідим місячним світлом. Від головного корпусу віяло таким важким, застояним холодом, що трава навколо порогів була вкрита тонким шаром паморозі, попри теплу літню ніч.

Макс і Яна вийшли з машини, тримаючи ліхтарі. На шиї хлопця під курткою надійно лежав кулон бабусі Галі, але кровна монета в кишені вже почала нагріватися, попереджаючи: під цим дахом на них чекає не просто привид, а щось набагато голодніше.

Вони переступили поріг розбитих скляних дверей центрального вестибюля. Під ногами хрустіло бите скло та шматки старої штукатурки. Навколо панувала мертва, гнітюча тиша.

Макс підняв ліхтарик, висвітлюючи довгий, нескінченний коридор колишнього лікувального крила. І в цей момент його потойбічний зір зафіксував першу моторошну деталь.

На пильній підлозі коридору виразно виднілися ланцюжки дрібних слідів від кросівок — підлітки дійсно йшли сюди. Вони йшли вперед, залишаючи чіткі відбитки в пилу. Але в якийсь момент сліди просто... обривалися посеред чистого простору. Наче діти злетіли в повітря. А поруч із місцем, де зникали відбитки взуття, на стіні висіло старе, потріскане медичне дзеркало для огляду пацієнтів, з глибини якого на Макса дивилася густа, абсолютно чорна й жива порожнеча.

З глибини дзеркального скла раптово пролунав тихий, ледь помітний дитячий плач, який миттєво перейшов у тонкий, глузливий шепіт:
— Ви теж прийшли погратися в привидів?.. Заходьте... Тут усім вистачить місця...

Макс спокійно дістав рунічний ланцюг Гільдії, який миттєво відгукнувся на його волю, замерехтівши рівним срібним вогнем нового Статуту.
— Яно, контур безпеки навколо коридору, — чітко й легко скомандував Головний Інженер. — Ця тварюка харчується дитячою цікавістю. Час показати їй, що Гільдія України більше не проходить повз.