Новий Статут

Великий круглий стіл підземного залу під Лисою горою більше не пахнув річковою тлінню Порохниці. Тепер тут панував стійкий аромат міцної кави та напруги. Макс стояв на чолі столу, впевнено спираючись руками на кам'яну поверхню. Срібний кулон на його шиї м'яко пульсував, а в зіницях рівно й глибоко світилося смарагдове світло Головного Інженера.

По обидва боки від нього сиділи люди, які тримали у своїх руках виворіт усієї країни. Макс зібрав усіх керівників обласних Гільдій.

Праворуч сидів похмурий лідер Львівського Контуру, який століттями запечатував середньовічні жахи під Ратушею.

Ліворуч — цинічний голова Одеської філії, чиї люди контролювали найтемніші зони катакомб.

Далі йшли представники Харкова, Дніпра, Чернівців. Усі вони звикли підкорятися бездушному цифровому коду Харона й тепер з недовірою дивилися на двадцятишестирічного хлопця, який спалив їхнього бога.

Яна стояла трохи позаду Макса, схрестивши руки на грудях. Її присутність як його офіційної правої руки та головного координатора додавала ситуації вагомості.

— Я знаю, про що ви зараз думаєте, — легко й чітко заговорив Макс, і його філософський спокій миттєво змусив зал затихнути. — Ви думаєте, що змінився лише аватар у додатку. Що я просто займу місце свого батька й далі викачуватиму з ваших міст мільйони, прикриваючись замовленнями. Але цього не буде. Стара Система Харона мертва.

Він дістав свій телефон, і екран гаджета спалахнув чистим срібним світлом оновленого Контуру.

— Я зібрав вас, щоб розповісти подальші плани, — Макс обвів присутніх суворим поглядом. — Відсьогодні правила гри змінюються. Нам більше не потрібні тринадцять доставок для викупу душ, бо ваші душі віднині вільні. Тепер ми будемо працювати виключно для того, щоб оберігати міста від нечисті. Гільдія перетворюється з комерційного буфера на щит для живих людей.

Лідер Львівського Контуру насупився і недовірливо хмикнув:
— Красиві слова, хлопче. А як щодо великих прадавніх духів? Якщо ми переключимо увагу, Контур прорве.

— Великі дороги ми триматимемо в закритому режимі, — відрізав Макс, і його голос продублювався потужним підземним ехом тринадцятої печаті. — Але головне — Гільдія тепер буде реагувати на абсолютно всі випадки. Побутові, дрібні, соціальні — будь-які. Якщо десь у селі під Полтавою плаче дитина, бо в її кімнаті ходить Нічниця — ми їдемо туди. Якщо в одеській комуналці дзеркало висмоктує життя зі старої жінки — ми закриваємо це дзеркало. Ми більше не ігноруємо «дрібний бруд», як це робив Харон заради економії трафіку. Ми чистимо під нуль. Кожну хату, кожен під'їзд, кожну людську душу, яка просить про допомогу.

Він дістав з кишені ту саму кровну монету, яка тепер стала символом нової влади, і з гучним дзвоном поклав її по центру столу.

— П’ять мільйонів, які ми витягли з рахунків мого батька, вже розподілені між вашими обласними базами. Це ваш аванс на закупівлю обладнання, машин і срібла. Гроші у нас є. Сила — теж. Хто не згоден жити за моїм новим Статутом — двері ліфта відчинені, можете повертатися у світ живих і ставати звичайними клерками. Але ті, хто залишаться... Ми зробимо цю країну безпечною від темряви.

У підземному залі запала оглушлива тиша. Керівники Гільдій перезиралися, розглядаючи важку монету на столі. Першим повільно підвівся похмурий львів'янин. Він підійшов, мовчки протягнув свою руку й міцно стиснув долоню Макса.

— Львів у грі, Головний Інженере, — тихо сказав він. — Давно пора було почистити цей бруд під Ратушею по-людськи.

За ним потягнулися решта. Пазл нової Гільдії України офіційно склався.

Коли лідери областей розійшлися, Яна підійшла до Макса й м'яко поклала руку на його плече. Невимушена хімія повної довіри між ними знову наповнила залу теплом.
— Це було сильно, Максе, — посміхнулася вона. — Але ти розумієш, яке навантаження тепер впаде на твої плечі? Побутові виклики йтимуть сотнями щодня.

Макс сховав телефон, на екрані якого вже почали з’являтися перші срібні маркери нових завдань з усіх куточків країни.
— Ми впораємося, Яно, — впевнено і легко відповів він, обіймаючи її за талію. — Завтра зранку їдемо провідати Степанівну в пансіонат, а потім... Потім у нас перший офіційний виїзд за новим Статутом. Нас чекає закинутий санаторій під Харковом. Працюємо далі.