Пута з рунами та поклик поля

Мацапура оглушливо заричав, коли зелений промінь від монети Макса випалив його вовчі очниці. Тварюка шалено мотнула головою, і її власний іржавий ланцюг із м'ясом вирвав шматок старих шпалер зі стіни.

— Яно, давай! — крикнув Макс, тримаючи ментальний щит монети, який тріщав від дикої потойбічної люті монстра.

Яна зреагувала миттєво. Вона зробила різкий випад вперед, і заговорений залізний ланцюг Гільдії, слухаючись її рухів, розгорнувся в повітрі, наче жива змія. Ковані ланки, вкриті срібними рунами, з гучним металевим дзвоном обплели масивний корпус Мацапури, стягуючи його передні пазуристі лапи.

Щойно срібні знаки торкнулися жорсткої чорної шерсті, повітря прорізав звук, схожий на шипіння розпеченого заліза у воді. Повалив густий їдкий дим. Мацапура забився в судомах, його трирядні щелепи клацали за сантиметр від обличчя Яни, але пута з рунами тримали міцно.

— Максе, швидше! На підлогу його, до провалля! — закричала дівчина, ледь утримуючи кінець ланцюга.

Проте прадавній монстр не збирався здаватися так просто. Розуміючи, що сила Старшого Інженера Контуру притискає його до землі, монстр вдався до несподіваного, відчайдушного кроку. Він закинув голову назад і видав звук, від якого у Макса заніміли зуби. Це був не рик і не людський крик. Це було довге, тужливе, нелюдське виття, що вібрувало на такій низькій частоті, що стіни старої мазанки вкрилися глибокими тріщинами. Штукатурка посипалася на голови мисливців, а глиняна стеля загрозливо хруснула.

Це було не просто виття від болю. Це був поклик.

За вікнами хати, там, де за крайньою вулицею починалося безкрайнє кукурудзяне поле, раптово знявся шалений шелест. Сонце остаточно сіло, і в нічних сутінках тисячі сухих кукурудзяних стебел заколихалися, прокладаючи дороги для тих, хто відгукнувся на крик Мацапури. З поля до будинку стрімко наближалися десятки дрібних, але лютих нічних тіней — потерчат, цвинтарних ляв та бродячих мерців, які роками ховалися в силосі. Вони з диким писком і шурхотом уже дряпали вікна веранди, намагаючись пробити скло й увірватися в хату на допомогу своєму ватажку.

— Вони завалять будинок! — крикнув Макс, бачачи, як перша шибка з дзвоном розлітається на друзки.

— Тримай монету, Максе! Запечатуй лігво, інакше поле нас поховає! — Яна вперлася ногами в лінолеум, стримуючи ривки Мацапури, який від близькості своєї зграї став удвічі сильнішим. Його іржавий ланцюг зачепив опорну балку хати, і куток даху почав повільно просідати всередину.

Макс заплющив очі, відсікаючи філософським спокоєм крики за вікном. Він зробив крок прямо до провалля під комодом, звідки смерділо кров'ю. Хлопець підняв праву руку, в якій монета палала вже не просто зеленим, а чистим смарагдовим полум'ям тринадцятої печаті.

— Земля тебе не прийняла, тож Харон забере! — вигукнув Макс і з силою притиснув палаючий артефакт до центральної руни на ланцюгу Гільдії, що сковував груди потвори.

Світло вибухнуло з такою силою, що стіни хати на мить стали прозорими. Мацапура видав останній, хрипкий людський зойк, і його величезне тіло, заплутане в срібних ланцюгах, почало стрімко втягуватися назад у підпілля, наче у гігантську вирву. Разом із ним туди засмоктало весь чорний туман і сморід.

Щойно монстр зник у глибині, Макс ударив ногою по розбитій дошці підлоги. Зелена енергія монети розлилася по дереву, намертво зварюючи тріщини й закриваючи прохід залізобетонною потойбічною печаткою.

За вікнами миттєво все стихло. Потерчата і ляви, втративши зв'язок зі своїм господарем, з переляканим писком кинулися назад у глибину кукурудзяного поля, розчиняючись у нічній темряві. Опорна балка хати застигла, так і не завалившись. У розбиті вікна увірвалося чисте, прохолодне нічне повітря.

Макс впав на коліна, важко дихаючи. Його телефон у кишені коротко, але переможно завібрував.

«Замовлення №4 виконано. Об'єкт "Мацапура" евакуйовано в Контур. Зараховано: 60 000 грн».

Яна безсило опустилася на вцілілий стілець, витираючи сажу з обличчя, і вперше відкрито, без жодного цинізму подивилася на свого нового партнера.
— Ну що, Старший Інженере... Ти щойно витримав атаку поля. Твоя монета — це щось неймовірне.

Макс повільно підвівся, ховаючи артефакт, який нарешті став приємно прохолодним, і поглянув на пакети з гостинцями, які дивом залишилися цілими на столі.