Гості з того світу

Кросовер плавно котився нічною трасою, розрізаючи густу темряву Вишгородського шосе потужними світлодіодними фарами. У салоні нарешті потеплішало — щойно Болотяник забрав свій вантаж, крижаний потойбічний протяг зник безслідно. Макс тримав руку на кермі, почуваючись дивно спокійно, попри все, що щойно побачив під куполом затопленої церкви.

Раптом тишу розірвав різкий, пронизливий звуковий сигнал. Але джерелом був не телефон Макса.

Яна вихопила свій смартфон із кишені. Її екран палав знайомим криваво-червоним світлом системи Charon. Delivery. Дівчина швидко пробіглася очима по рядках тексту, і її обличчя, яке щойно почало розслаблятися після Гусинців, миттєво зблідло.

— Кави не буде, Максе, — тихо, але дуже серйозно сказала вона, блокуючи екран. — Розвертай машину. У нас термінове завдання від Координаторів. Прямо зараз.

— Що сталося? Знову якийсь прадавній дух прокинувся під асфальтом? — Макс кинув швидкий погляд у дзеркало заднього виду й перелаштувався в лівий ряд для розвороту.

— Гірше. Побутова містика, яка може перерости в криваву лазню, — Яна ввімкнула карту в додатку. — Одне село під Києвом, буквально за двадцять кілометрів звідси. Стандартна, на перший погляд, історія, але система маркує її як «червоний рівень загрози». У старому приватному будинку живе самотня бабуся. Кілька місяців тому вона поховала єдиного сина — той загинув за якихось дивних обставин, тіло ховали в закритій труні.

Макс уважно слухав, вичавлюючи з Тойоти максимум швидкості на порожній нічній дорозі.

— І що там почалося? — запитав він.

— З тиждень тому в будинку почалась чортівня, — Яна зачитала лог завдання з екрана. — Днями у неї ночували маленькі онуки, яких привезли з міста. Серед ночі, рівно о другій годині, в їхній кімнаті саме по собі ввімкнулося світло. Діти прокинулися від того, що по кімнаті почали ходити. Чіткі, важкі кроки дорослого чоловіка. Вони бачили, як продавлювався старий лінолеум під невидимою вагою. Це тривало кілька хвилин, істота кружляла навколо дитячих ліжок, а потім усе стихло, і світло згасло. Бабуся думає, що це дух її сина прийшов провідати дітей. Наївна... Вона навіть не уявляє, ХТО насправді приходить під виглядом її сина.

— І яке наше завдання? — Макс міцніше стиснув шкіряне кермо.

— Офіційно — розвідка та запечатування, — відрізала Яна, дивлячись на зелений маркер точки призначення, що миготів на карті. — Нам потрібно з'ясувати, що саме там відбувається, яка сутність пробила діру в реальності через тугу старої жінки, і чи є загроза для живих людей у цьому селі. Якщо це звичайний привид-ревенант — ми просто закриємо його в коробку. Але якщо це щось із глибоких шарів... Нам доведеться битися. Машину на повну, Максе. Час до другої ночі у нас ще є, але Межа вже тріщить.